Помандруймо до села

           Зазвичай вокзал пов’язаний із відправленням у мандри або поверненням з них. Тож і мені зараз закортіло у пошуках згадок про запахи десь помандрувати. Якщо чесно немає в мене бажання винюхувати чогось по залізничних вагонах та міжміських автобусах, аж надто сильні враження залишив у мене вокзальний дух, тож уявімо, що ми вже приїхали до пункту призначення. Наприклад, до села чи, можливо, до маленького містечка. Такого де частка приватного сектора переважає багатоповерхову забудову. В таких населених пунктах для мене більше запахів, бо як мешканець великого міста, я не відчуваю його запаху, а от маленькі міста мені особливі на нюх.

            Тут свій, дуже своєрідний коктейль ароматів що, складається з багатьох компонентів які поодинці нічого з себе не уявляють, а іноді навіть викликають неприємні відчуття, та разом, особисто для мене створюють щось особливе.

            В селах та селищах можна почути запах самої землі, бо на відміну від великих міст тут ще не все залито асфальтом, смолою й бетоном. Мешканці сіл використовують ту землю за призначенням, а отже ми відчуваємо запах не тільки землі, а й її плодів. Тут звісно теж безмежне різноманіття ароматів, але для мене все це підпадає до категорії запах свіжої зелені. Кожна пора року може додавати чи забирати щось своє. Та це як у парфумах певного відомого бренду, що має безліч ароматів у своїй колекції, але впізнають його в усьому світі за якоюсь характерною нотою.

            Ще один обов’язковий компонент – різкуватий запах тварин та їх життєдіяльності. Адже село це корови, кози, вівці, свині, кролі, собаки й кішки та безліч представників пташиного царства. Звісно ж вони пахнуть.

            Неприємної ноти додає сморід вуличних вбиралень та вигрібних ям, бо центральна каналізація не є поширеним явищем саме в таких населених пунктах, натомість різнобарв’я й сила інших ароматів майже зводять це нанівець.

            Будинки тут теж мають свій запах. Особливо більш старі, що в своїх ще мають саморобну глиняну цеглу з соломою та кізяками, які господині щовесни білять зовні та зсередини. Такі будинки взимку добре тримають тепло, а влітку навпаки – приємну прохолоду. Аромати теж утримуються в них значно довше, тож для мене у справжньому сільському будинку завжди є відлуння бабусиного борщу, вареників з вишнею, свіжоспеченого хліба та коржів. Куди не піди в селі відчуєш запах людського поту, бо куди не глянь – усюди побачиш сліди важкої праці.

            Іноді буває, що поряд із таким поселенням є природня водойма, що обов’язково додає своєї прохолодної вологості, а також ароматів риби й річкової зелені. Комусь насправді повезе, і поряд буде великий хвойний ліс, що в гарному сенсі буде зводити з розуму гіркувато-кислим і безкінечно свіжим запахом глиці та соснової смоли, а в залежності від сезону ще й грибами та суницями.

            Перелічені аромати поодинці нічого собою не уявляють (за виключенням бабусиного борщу й свіжої хрумкої паляниці); вони прості, грубі, часто різкуваті, а в своїй суміші складають приємне враження. В дитинстві чи то в юному віці приїжджаючи до сільських родичів я завжди відчував цю зміну запаху, що мене оточував. Воно й не дивно після кількагодинної поїздки в автобусі сумнівної чистоти, заправленого солярою чи дешевим бензином, а ще гірше пропаном. Кілька діб по приїзді в мене зазвичай паморочилась голова. Але ж як описати цей повітряний коктейль словами? Не знаю. На думку в першу чергу приходить слово «чистий», але замислившись над тим з чого цей аромат складається, що слово не зовсім вірне. Можливо прозорий і одночасно насичений, кислувато-солодкий і так далі, кидаючись з одного краю до іншого. Буду шукати тих слів далі.