Частина 2

У вітальні за столом сиділи мої батьки, місис Евенс, Мейбл і Джейден. Той кучерявий парубок сів саме на моє місце, зазвичай займаю крайній стілець біля вікна. І якщо всі глянули на нас, то Джей навіть не підняв очі, він сидів, вилкою торкаючись торта, повільно не поспішаючи смакував десерт.

Що вони тут роблять? – прозвучало в думках, але я не встигла запитати гостей. Не звертаючи уваги на Джея, батьків, Робіна, я побігла до Мейбл. 

Крайній раз коли ми з нею бачились - зустріч в одному з кафе міста, коли та проїздом перебувала тут. Загалом вона не змінилися: кучеряве руде волосся, блискучі карі очі, лише  фігура і обличчя стали більш вишуканими і жіночними, виразнішими стали і вилиці, хоча і її щічки мені були до вподоби.

– Я так рада тебе бачити! – голосно, майже закричала я.

Наш щасливий сміх окутав всю кімнату. Далі я підбігла до мс.Евенс, вона як завжди, люб'язно глянула на мене, її каштанові кудрі переливалися світлими рижуватими пасмами, вона обняла мене і усміхнулась, чарівною посмішкою, що завжди заворожує добротою. Навпроти моєї матері сидів Джей, і напевно, якщо б не погляд матері, можливо, і не підійшла б до хлопця, але всі чекали моєї дії, тож зробивши декілька кроків вперед, я стала поруч з Джейденом. Спочатку він сидів строго спершись до спинки стільця, але побачивши, що я підхожу, встав, і здавалося він став ще вищим від мене, підріс, виглядав мужнім. Одягнений був привабливо, я не могла відвести погляд від нього: вільні чорні джинси, стримана чорна толстовка, а на пальцях правої руки гляділись два широкі срібні кільця. Це був його стиль. Він і колись одягався зі смаком.

— Привіт, – ледь видавила слово я, кратькома глянувши в його зіниці, але одразу ніяково відвела погляд, 

– Привіт, бебі-Еббі. – Привітався він більш емоційно, ніж я, посміхнувся, 

І в той момент моє серце призупинилось, наче, вловлюювало саме цю секунду, його голос, його слово, згадуючи це в своїй пам'яті, поміж різних думок і спогадів. "Бебі-Еббі" – прізвисько, що жартома дав мені Джей ще при нашому першому знайомстві. Нам було 12, наші батьки стали компаньйонами в певній справі, тож Евенси часто заходили до нас в гості, а ми до них. А малюткою називав бо я народилась 28 липня 2003 року, всього на 1 день, 4 години і 2 хвилини, пізніше нього. 

 Усвідомивши, що я справді знову почула його слова моє серце пришвидшило такт, шалено гупало у скроннях, замінивши секунду приємності на щимкий біль в серці, що роз'ятрював розчарування, образу і жаль. Ці слова зачепили мене, і якщо до цього я відводила погляд, то потім впевнено глянула на нього – мої карі зустрілись з його зеленими очами, ті шалені флеш-беки, спогади й відчуття вдарили мене неначе хвилею по вісках, і напевно не тільки мене, бо ми обидвоє відвели погляди, змінивши усмішку на легкий натяк на неї. 

– Може познайомиш нас зі своїм...кхм.. другом? – батько незнаючи як правильно підібрати слова, поглядом вказав на Робіна, і відволік від думок минулого. Можливо було варти обійнятись з Джеєм, але я одразу попрямувала назад до дверей, де стояв Робін.

– Так звичайно, це Робін, мій, – ніяково поглянувши на хлопця, який виглядав трохи розлюченим і спантеличеним, – мій хороший друг, – сказала я, 

Та ж не могла представити своїм хлопцем, правда ж?

– Вибач, дійсно, в мене гості, а то я надумала собі бозна-що, – сказала йому, – дарма налякала, – усміхнулась я, рукою прикриваючи своє обличчя. – Вийшло досить дивно, – звернулася я знову до хлопця.

–  Добре, що все під контролем, спишемось, – відповів він, глянув на гостей, – бувайте, – скупо додав, кивнувши головою.

Він образився?

– Я проведу, – сказала всім присутнім і попрямувала до дверей за Робіном.

Я знову перепросила за такий накрут ситуації, запитала чому він такий суворий і нахмурений, а той пожартував, що просто вже налаштувався на бійку, ми обійнялись на прощання і я помахала йому у слід коли той вийшов з двору. Чи можливо, йому не сподобалос моя відповідь на питання батька, "хороший друг", хоча що тут такого, адже відповіді я не дала, і про стосунки мова не йшла біля воріт, – подумки обмірковувала я, поки поверталася у вітальню.

– Еббі, ти хоча б чаю запропонувала хлопцю, – вказала мати, осудливо глянувши на мене, я ж присіла поруч з Мейбл за стіл.

– Яка жалість, що той милий парубок уже пішов... – саркастично пробурмотів хлопець в темному худі, прокручуючи колечками на пальцях.

– Джейдене, – тихо мовила Хлоя Евенс, втрутившись в слова свого сина, штурхнула його за лікоть.

Його мати дуже хороша, мила, приємна жінка, а батько Едвард – стриманий й мудрий чоловік, таким він мені завжди здавався, та ось їхній син !? В кого він такий вдався ?! Любитель фільмів "Марвел", на вигляд – бунтівник, і той, що не любить поставлені правила, а кратькома слухає ліричні пісні і ставить старі ванільні пластинки, подаровані бабусею Розі.

– Мейбл, йдемо нагору? – запропонувала я, і одразу піймала на собі суворий погляд матері. 

– І ти, Джейдене, якщо хочеш, – доповнила я, і моя мати одразу усміхнулась, "завжди треба бути гостинною" – весь час повторює вона мені.

Джейден піднявся із-за столу, поправив стопку документів, які стояли в краю стола, ті ледь не впали, рукою розпушив своє світле каштанове волосся і направився до нас із Мейбл. У нього вже не було таких великих, кушлатих кудрів, як колись, в дитинстві, боки зачіски були короткими, от-тільки чубок нагадував про те миле дитинча, з яким я познайомилася в свої дванадцять. Хлопцю личила така зачіска.

Ми залишили дорослих, самі ж пішли до моєї кімнати. Вона на мансардному поверсі, тож великою місткістю не відрізнялася, проте, там було все, що мені потрібно, а я зробила її затишною. 

– У тебе багато чого змінилося, –  зачинивши за собою двері, оглянувши кімнату промовила Мейбл.

– Так. Це точно, – споглядаючи на деталі інтер'єру до розмови приєднався Джей. Його світлі очі оглянули робочий стіл.