Частина 8

Де я? Що сталося?

Чула лише голос Мейбл:

– Еббі отямся, прошу, отямся.

Відкрила очі, перед собою побачила руді коси подруги, протерла своє мокре від води, якою мене вмивали, обличчя.

– Нічого, все добре – сказала я, дивлячись на її переляканий вираз обличчя.

– Як я налякалася. Зараз дам води пити.

Подруга подала мені стакан з прохолодною водою, а я припіднявшись на лікті, зробила декілька ковтків. Вона поправила моє змокле волосся, й запитала:

– що сталося ?

 – зле стало, алкоголю забагато, напевно, – відповіла я. Хоча сама ж розуміла, що випила я не настільки багато, щоб був аж такий результат. Проте, буває всяке. 

– Добре, зараз це неважливо, – промовила Мейбл, вона сиділа поряд зі мною, на ліжку, – головне що ти отямилася, – продовжила вона.

– Я ж до 2 повинна повернутися додому. – Схвильовано викрикнула я, схопилась з ліжка.

Мої батьки будуть хвилюватися.

– Я напишу, що ти в мене, – відповіла подруга, пригорнуламене теплою ковдрою і я закрила очі. 

Яка година? Мені потрібно додому. Що сталося? Який день? Де я? – Думки одна за одною з'являлися й зникали.

Ранок. Чутно спів пташок за вікном. Сонячний промінчик пробивався через заштуроване вікно, і лише маленька частина його світила на бежеву стіну біля ліжка. Я відкривши очі озиралася  – це не моя кімната.

 Де я?

В голові пробігла стрічка з вчорашньої вечірки. Повернувшись на інший бік, я поравила своє волосся, воно стирчало в різні боки.

Я ледь не злякалася: навпроти ліжка, в іншому куті кімнати, за невеликим робочим столом сидів Джейден. І друкував щось у ноутбуці.

– Джейден? – майже пошепки промовляю я, знову протерши очі.

Ви просто подумайте, як я тоді виглядала: не повністю змитий мейк, туш на очах розмита водою, волосся стирчить в різні боки, моя футболка в п'ятнах і не повністю висохла. І сидить він: кучерявий чубок хоч і не причесаний, все одно виглядає гарно, чорна футболка і шорти, 

– Доброго ранку – він повертається на кріслі зі спинкою, мило мені усміхається. Стомлене лице, напевне він таки не спав, але очі блистіли. Він глянув з такою радістю на мене, як колись. Хоча можливо, то тільки дія алкоголю в його крові. На скулистому обличчі, з'явились ямки. 

Джейдене, мені тебе так не вистачало.

– Доброго, чого ти так дивно дивишся на мене ? – вже голосніше мовлю я, й припіднімаюся з ліжка.

– Я пропонував Мейбл зняти тобі твою не зручну джинсову спідницю, і вдягти якісь її шорти, проте вона сказала, що якщо ми це зробимо, ти образишся. Тож... 

– що ти тут робиш? – оразу запитала я, навіть не подумавши про те, що він сказав.

– я? –  він посміхнувся і склав в руки в замок, вперся плечима в спинку крісла.

– Я сиджу в кімнаті своєї сестри, доречніше запитати це було б у тебе. Що ти тут робиш?

А й справді.

– не знаю, – сказала я і повернулася на інший бік, спиною до нього. Джейден напевно хотів чути ще щось, та я так нічого і не сказала. Ось тільки замислилася над тим, як я маю пояснити своїм батькам чому ночувала там. Я завжди знаходжу проблем на свою п'яту точку.

Лежала обнімаючи кутик м'якенького й теплого простирадла, знову згадувала минулий вечір, ту вечірку. В кімнаті стояла повна тиша, хоча Джей досі сидів там. В моїй пам'яті добре закарбувалися питання Джея, його поцілунки з тими дівчатами, навіщо він тоді сидів там, біля мене. Що він хотів? Для чого запитав у Мейбл чим допомогти, якщо глядів на мене через призму злості... 

 – Добре, що з тобою все добре. – Промовив кучерявий, його голос був трохи хриплий, встав з крісла, і підійшов до мене. Я трохи повернула тулуб, і краєм ока бачила як той дивився на мене.

– як захочеш їсти – спустишся на кухню, думаю, пам'ятаєш де це – знову сказав хлопець і вийшов з кімнати. Я провела його поглядом до дверей.

Пам'ятаєш де це.

Через декілька хвилин я вже встала з ліжка, глянула на себе в дзеркало, що було біля столу, поруч на поличці стояла резинка для волосся Мейбл, зловила своє волосся в хвостик. І вийшла з кімнати. Навпроти кімнати мейбл - ванна, тож я вмила своє обличчя, і направилася на кухню.

 Сходами спутилася на кухню-вітальню, де на диво, прибрано. І відносно чисто. Навіть не помітно, що  там було безліч людей, вони так швидко все прибрали?

Шкварчить сковорідка, за плитою Мейбл.

– Як гарно пахне! – нахвалюючи кажу я, і підхожу ближче до подруги.

– Сьогодні у нас моя фірмова яєшня з беконом, – відповідає усміхаючись Мейбл.

– я присіла за великий круглий дерев'яний стіл з м'якенькими стільцями. Колись за цим столом я частенько пила чай, задивляючись у велике, до підлоги вікно, спілкуючись з подругою.

– Чудова погода, так сонячно. – мовить Мейбл, знімаючи з плити сковорідку.

– так, погода гарна.

– А ти як себе почуваєш? – запитує Мейбл, й ставить щойно посмажену яєшню в тарілку.

–  Значно краще, дякую тобі.

– та ти Джейдену подякуй, це він одразу тебе став вмивати водою, а потім взяв на руки і поніс в мою кімнату.

– Джейден?

– Так, Джей.  – відповіла Мейбл, присіла за стіл навпроти мене.

– Ну я подякую звичайно... А він уже поснідав?

– Ні, він сказав, що не хоче. – Мейбл подала мені тарілку.

– Зрозуміло. Коли місіс Хлоя приїде? – смакуючу шматочок дійсно смачної яєшні запитую я. 

– Сьогодні увечері. Я вже майже доприбирала, тож думаю встигну. Добре, що вона не бачила, цього всього, що тут творилося.

– Це точно, – стверджувально доповнила я. В моїй голові був досі безлад.

– А ти телефонувала моїм батькам?

– Так. Вранці телефонувала.

– Добре. Стоп. Вранці? А яка взагалі година? А де мій телефон? – перелякано запитую я, дивлячись на спокійну Мейбл.

– Не хвилюйся, там в моїй кімнаті. А тепер, – глянувши на смарт годинник на руці, – 11:32.