Частина 12

Лунала голосна музика, яскраво мерехкотіла невелика, проте, затишна вітальня. Темні стіни контрастували з шкіряним біло-бежевим диваном, позаду якого – широчезне вікно, з видом на прибраний дворик подвір'я Сінтії. Поруч дивану два крісла, що розміщені один проти одного й приближені до столика, який стояв посеред кімнати. До свята кімнату прикрасила Мія - сусідка та подруга Сінтії: на тоненьких нитках прикріплені фото подруги. Її фото з дитинства, з школи та з нами. Декілька повітряних кульок в одному з кутків кімнати.

Для свята іменинниця обрала світло фіолетовий костюм з широких штанів, топа і піджака. Свою тендітну шию прикрасила намистом, русяве волосся закрутила в легкі кудрі, що спадали з її пліч. Сінтія, як завжди – чарівна. Роні вдягнула чорне плаття, в обліпку, з вирізом на грудях, яскрава червона помада на губах доповнювала вогнянистий образ рудої. Мія, виглядала мило і трохи скромніше: джинсова юбка, світлий топ, а біляве волосся зібране в пучок. Шарлота свої кудрі зловила у високий хвостик, одягла чорний топ з джинсами-кюлотами, яскравіли очі на світлі і широка усмішка де виднілись брекети. 

 – Ну де ж вони? — в голос запитала Сінтія всіх присутніх. Вже в десятий раз слухавки Джека, Ніла та Джейдена не відповідали, тільки прохання передзвонити пізніше, чи залишити повідомлення на автовідповідач. До того часу ми вже з дівчатами випили багато чи мало, три келехи вина, чекали замовлену піцу і звісно, хлопців. Оце чекання дратувало Сінтію, вона ще й хвилювалась за них, а я відчувала легке сп'яніння, почуття радості і бажання поскоріше піти танцювати.

– Хочуть, прийдуть! Перестань хвилюватися за них, – сказала Шарлотта, – нічого з ними не трапилось, – доповнила заспокоюючи подруга.

– А й справді, чому ж тоді слухавки ніхто не бере, – присівши на одне з крісел стурбовано відповіла Сінтія, продовжуючи тримати в руках телефон.

 – Та дівчата, давайте вже танцювати! – пропонує Роні збільшуючи звук лунаючої пісні, і тут я з нею була повністю згідна. Ми з Шарлотою піднялись з дивану і приєднались до Роні, витанцьовуючи під "Dance Monkey"

– Мені почулося? – стурбовано запитала Сінтія, – зроби тихіше, – доповнила вона, і ми послухались.

Тиша. Ми переглянулись між собою, та жодного сторонього звуку крім пісні не було.

– Може почулося. – Сказала Мія, і ми стверджувально махнули головами.

– Скрути ще, – звернулася до Роні, Сінтія.

– Та ні, не почулося, – піднявшись сказала Сінтія, похапцем поспішила відкривати двері, адже лунав дверний дзвінок. Дівчата поспішили за нею. 

 – Доставка піци? – гукнула я, прямуючи за ними проходячи довгий неосвітлений коридор, там не світила лампа, адже молодший брат Сінтії вибив лижею її день перед тим. Підійшовши до дівчат, глянувши у дверний отвір, моя усмішка сягала вух: три "лицарі", стоять усміхаються у відповідь, і щось бурмотять собі під ніс, від Ніла тхнуло алкоголем.

 – З днем народження, Сінтіє, – зробивши крок вперед привітався Джек, неочікувано для всіх, особливо для подруги, простягнув букет красивих червоних тюльпанів, який ховав за спиною.

Тиша. Ми всі затамували подих. Кожна з нас. Невже він скаже нарешті ті слова?

– Я люблю... – поглянув він на подругу з очами в яких виднілось хвилювання, – люблю тебе!

– Та давай, кажи вже — штовхають позаду хлопці, – давай зустрічатися, – вже тихіше. Сінтія радісно помахала головою.

В цей момент брюнет передав квіти Мії, яка стояла ліворуч Сінтії, і вхопивши долонями обличчя Сінтії — пристрасно поцілував, вона відповіла взаємністю. Нарешті. Нарешті він зробив те, про що Сінтія мріяла декілька місяців. Звісно ми всі були трохи розчулені, навіть Роні, і ті квіти, вона ж любить тюльпани найбільше, гадаю, це найкращий подарунок який зміг зробити Джек.

Ми залишили ту милу парочку в коридорі, самі ж повернулися назад у вітальню. Я одразу присіла на диван, Роні підійшла до центру з музикою, дівчата поставили пляшки з пивом, для хлопців, на столик, та як тільки вони зайшли в освітлену кімнату нашу увагу привернули синці та царапини на їх обличчях.

– Це що таке? – запитала Роні, одразу підійшла до Джейдена, той не втиг оговтатись як дівчина прискіпливо почала розглядати його обличчя, бажаючи бути якомога ближче до нього, я ж спокійно (майже) дивилась за дійством.

 – Дрібниці, – спокійно відповів хлопець, руда торкнулася його щоки, але той акуратно забрав її руку, і ухилився від її дотиків. На хлопцю були вільні чорні джинси, і джинсова куртка, темний гольф, який обтягував його змужніле тіло, а кучеряве волосся було незграбно пречесане, на пальці правої руки виднілось срібне широке колечко. 

 Чому взагалі Роні підбігла одразу до нього? Звісно, бо вона звикла хапати собі хлопців, бути з всіма хто їй довподоби. А Джей ще той красунчик, проте і він з характером: забирав її руку, і відходійшов подалі від неї, зупинився біля крісла, праворуч мене. Далі в кімнату повільними кроками зайшов Ніл, 

 – Я, цей, я трохи приляжу... – пробурмотів він, його язик плентався так само як і його ноги, і білявий хлопець плюхнувся на диван, впав прямо біля мене, я ледь встигла забрати свій телефон з місця де той приліг.

– Ніл! – спантеличено гукнула Шарлота, подруга хотіла завадити Нілу, та хлопець вже лежав впоперек дивану, ногами звисаючи до підлоги, щось бурмотівши, засинав.

– Ого, — спантеличено промовила Мія, далі тримаючи букет Сінтії в руках і спостерігаючи за всім цим дійством.

Джейден не був таким п'яним як Ніл, почав знімати свою чорну джинсову куртку, звісно не помітити як він повільно протягував руку, я не могла, бачила, що йому було боляче. Та водночас в моїх думках промайнуло – який же він красивий. Джей присів на крісло, полегшено видихнув, закинувши голову на спинку, відкидаючи всі думки і емоції.

– З ким ви билися, що сталося? – линули питання від Роні, 

– Вероніко, гадаю – тобі цього знати не потрібно, – відповів хлопець, чим здивував її, і трохи мене, якщо чесно, адже його слова звучали грубо.