Глава 1

Клаптик за клаптиком...обережно, поступово...таак..., - я розгорнула папір, в якому на мене чекав запашний і неймовірно апетитний бургер. Одразу ж підсунула ближче філіжанку з кавою і розблокувала нетбук. Слинки стікали вже аж на підлогу, тож я не зволікала. Зайшла в інстаграм на сторінку до своєї подруги і приєдналася до глядачів її стріму. Взагалі-то я не дуже полюбляю цих блогерів, подібне мене не цікавить і не викликає довіри, але Олька – моя близька подруга, тож за нею я спостерігала. Тим паче, вона найкращий спортивний блогер в країні, а спорт я люблю.

О, бачила б вона, що я зараз їм, вбила б мене. Ну, вибачте, я хоч і не публічна особа, але злочинців ловити – це все ж не косметику рекламувати, тут стільки часу на те йде, що про нормальну їжу та сон доводиться лише мріяти. От не встигла я вчора обід собі приготувати, зате  зранку смакувала своєю улюбленою вівсянкою з фруктами. День розпочала правильно. А зараз можна трошки й порушити дисципліну.

- Агато, ти тут? – до кабінету зазирнув Артур – наш геній програмування, комп’ютерної безпеки і всього, що з цим пов’язано.

- Так, обідати збираюся. Відрізати половину, будеш?

Артур підійшов до мого столу, зиркнув на бургер і одразу відмовився:

- Ні, дякую. Це не моя страва, ти ж знаєш.

- Ох, ну звісно! Вибач, гуакамоле сьогодні не захопила. Наступного разу притарабаню повну каструлю. – Я передражнила Арчі і нарешті відкусила жаданий шматочок. Яка ж смакота! Ммм… Чоловік затримав на мені свої світло-блакитні очі. Він чомусь майже не рухався, тільки ледь помітно посміхався.

- Що? Я забруднилася десь?

Він хаотично замотав головою:

- Ні-ні, це я так, замислився просто. – І знову продовжив з уважністю спостерігати.  Йому цікаво, як я їм? Дивина якась.

- А що ти хотів взагалі?

- Точно! Забув. Власне, я нарешті закінчив свого блокатора – ту програмку, пам’ятаєш, що дозволяє блокувати будь-яке небажане відео майже на всіх інтернет - ресурсах.

- Ого! Прикольно. То тепер можна не робити купу запитів і не стрибати через голову, а одразу прибирати всіляку гидоту? А обмежений чи засекречений доступ за допомогою блокатора теж реально обійти?

- Ну, якщо гарно постаратися, гадаю, що так.

- Слухай, я аплодую тобі стоячи. Ти з кожним разом ще дужче вражаєш мене своєю геніальністю.

Чоловік трохи зніяковів, опустив погляд і посміхнувся ще ширше.

- А ти вже Васильовичу сказав? Що тепер збираєшся з програмою робити?

Артур присів на стілець поряд зі мною:

- Та ні. Блокатора ще протестувати треба, випробувати як слід. Якщо все гаразд, я б хотів запропонувати його міністерству. Гадаю, він стане у пригоді в боротьбі з тими, хто розповсюджує протизаконні матеріали. – Чоловік промовив це настільки впевнено і спокійно, що я аж жувати припинила. Мені подобалося, коли він так говорить, в ньому одразу з’являється певний шарм. Артур зиркнув на мене і теж застиг. Якась бентежна мить, відверто кажучи. Були б ми зараз в кіно, то він мав би вже наближатися, щоб поцілувати мене, але Оля так голосно засміялася з мого нетбуку, що натомість ми обидва одночасно підстрибнули.

- Ти знову до своєї подруги приєдналася?

- Ага. Ти ж знаєш, через годину, максимум дві, вона зателефонує і почне розпитувати, чи все гарно виглядало, чи з користю, як заходять її поради і купу інших дратівливих запитань. Але, якщо я не відповім, тільки гірше буде.

Арчі засміявся:

- Так, підписники в Ольги Вишневської ростуть, як гриби після дощу. О, вона когось приєднала до свого ефіру, якась дівчина, теж блогер?

Я придивилася:

- А, це її знайома, Ліля…не пам’ятаю, як далі. Вона переважно рекламами в соціальних мережах займається, я так розумію, повинна дати зараз якісь цінні поради.

І Ліля почала. Вона белькотіла швидко й безупинно, ледь вдихати, бідолашна, встигала. Оля намагалася вставити хоч слово, та де там, тільки посміхатися й доводилось. Ми з Артуром реготали над виразом її обличчя, подруга, напевно, вже й не рада, що приєднала цю говірку даму до свого стріму. Та несподівано, Ліля застигла і просто на очах вся зблідла. Вона не рухалась, не реагувала на запитання Олі, навіть віями не кліпала, аж поки не здригнулася та не впала на стіл. А далі ще цікавіше – позаду неї ми побачили темну постать в довгому чорному плащі, що ширше прочинила вікно і вправно влізла до її кімнати.

Ми з Артуром переглянулися:

- Це що таке? Мінівистава заради збільшення підписників?

- Не знаю, та щось тут не так, Агато…

Дійсно щось не так. Оля схвильовано гукала Лілю, яка, продовжувала нерухомо лежати на столі. Тим часом незрозумілий суб’єкт в чорному наближався. На ньому була театральна маска і, напевно, щось в руці, яку він ховав за спиною. Тінь підходила ближче й ближче, Оля вже щосили кричала Лілі, але марно.

- Трясця! Артуре, зніми швидко трансляцію, зараз видалять все! – я схопила мобільний, але не встигла навіть нічого й натиснути, темна постать завела бейсбольну биту, що виявляється знаходилася за її спиною, і вдарила дівчину по голові. А далі скажений крик Олі і цілком недоречний надпис на екрані: «Пряма трансляція завершена. Дякуємо за перегляд».