Глава 2

- Що тут у нас? – я зайшла до кімнати будинку, де сталося вбивство. На місці вже працювала наша СОГ (слідчо-оперативна група), і варто було мені лише з’явитися, як зі всіх закутків одразу почувся шепіт: «Це ж Кропива!», «Хай йому, вже Кропива приїхала!», «О, Кропива…». Так, репутацію маю сталеву. Певніше, сталевий в мене характер, принаймні в роботі. Точність, оперативність, уважність, дисциплінованість та відповідальність – ось ті кити, якими на мій погляд повинні керуватися всі мої колеги, а не зволікати місяцями. Ну, а прізвисько – то похідне від прізвища, Кропивницька я.

В нас дещо оновився склад СОГ і новенькі ніяк не звикнуть до моїх прохань та вимог, особливо жартів з іронією. А деякі наслухалися пліток і тепер побоюються мене, ніби я їх з’їм.  

Я підійшла до нашого експерта-криміналіста, з Євгеном, на щастя, ми працювали вже давно:

- То що скажеш? Ну те, що смерть настала від удару тупим твердим предметом, це зрозуміло. До речі, биту вбивця прихопив із собою?

- Цілком правильно розумієш. Відбитків нема, за бризками крові можна сказати, що удар завдавав не професіонал, повнісіньке аматорство.

- А сліди від взуття?

- За приблизним розміром взуття чоловіче. Є залишки гравію.

- Ага. Значить з вулиці заходив, бо гравій лише на їхній вуличці є. Так, а сусідів опитали? – новенькі опери одразу смикнулися, але один з них встиг до мене підбігти першим і доповісти, наче в армії:

- Сусід є лише з одного боку, але він тільки завтра приїжджає.

- А напроти?

- Тих, що напроти опитали, але вони нічого не бачили.

- Хто б сумнівався. Дякую. – Я знову повернулася до Євгена, – чуєш, жертва перед вбивством заціпеніла, це ж можуть бути наркотики?

- Не можуть бути, а вони і є. В її чай хтось всадив добрячу дозу сильних седативних препаратів, можна сказати, нервова система дівчина «заснула».

- Щоб не чинила опору. Ага. Вбивця знав, що вона вийде в прямий ефір, знав, що вона питиме чай і, ймовірніше, Ліля теж його знала, інакше, як би він додав наркотики та проконтролював, щоб вікно залишалося незачиненим. Хтось до неї приходив раніше. Перевір, чи є в будинку ще десь залишки гравію. Можливо знайдеш точніші сліди. А ви, – я знову звернулася до оперативних працівників, – з’ясуйте її родинні зв’язки, робочі, коло спілкування і особливо зверніть увагу на чоловіків. А я почну звідти, де все скінчилося.

Я приїхала до Олі, щоб підтримати подругу і поговорити про те, що сталося. Звісно вона перебувала не в найкращому стані. На її очах вбили людину, з таким важко змиритися.

- Ти розумієш?! В моїй! В моїй прямій трансляції її вбили! Агато! Це я винна, адже запросила Лілю приєднатися. Це я її запросила! – Оля кричала крізь сльози. Я міцно обійняла подругу, намагаючись хоч трохи заспокоїти.

- Це не твоя провина, не картай себе. Ти не можеш відповідати за дії інших.

- Але ж…, – Оля підвела голову, – але ж виходить, це я її вбила…Агато, я вбила її! – і знову впала в долоні, здригаючись від плачу.

- Не кажи маячні! Олю, зберися і краще допоможи знайти того, хто дійсно винен. Можливо тепер всі блогери міста під загрозою. Вгамуйся негайно! – на щастя, мої слова подіяли швидко. Подруга отямилася, заспокоїлася, ми випили чаю і вона таки дещо розповіла. Виявляється, Ліля не була особливо популярною серед блогерів, але популярністю такою марила. З Олею та іншими вони познайомилися давно, власне, на місцевій блогерській вечірці. В них склалося своє невеличке жіноче товариство. Вони час від часу спілкувалися, ділилися дрібними таємницями, проводили спільні розіграші і тому подібне. Про Лілю ходило багато чуток, вона полюбляла копирсатися в чужій білизні і розповсюджувати те, що краще залишити «за кадром». Дівчина була таким собі провокатором публічних сварок. Та за словами Олі їхню кампанію це не стосувалося, з ними вона поводилася щиро, як приятелька. Я взяла координати інших подруг – Віри, Карини та Стефанії, хоч Віра, можна сказати, поза підозрою, бо вже три дні знаходиться в іншому місті. Однак, щось цікаве хтось з них може розповісти.

- Скажи, а як в Лілі з чоловіками було? Серозні стосунки мали місце в її житті?

- О, якраз навпаки. Лілю взагалі не цікавили серйозні стосунки, вона підтримувала цілковиту свободу, так на день-два й досить.

- Отже, це могло бути вбивство на підставі ревнощів. Кавалери могли не поділити її, або ж комусь заманулося провчити дівчину. А хоч когось бачила, можливо…

- Ні. Вона ніколи не ділилася подробицями особистого життя.

- Значить, як про інших базікати, так гаразд, а про себе – дзуськи! Яке невігластво!

- Агато, в тебе мобільний зараз вибухне, може піднімеш  врешті-решт слухавку?

- Так, це Артур постійно…о, знову, – я відповіла на дзвінок, – що там вже сталося?

- Ну, нарешті! Ти взагалі бачила, що коїться?

- Що коїться? Говори, тільки швидше!

- Агато, хтось записав той самий прямий ефір і розповсюджує його в інтернеті, а деякі ще й на електронну пошту нам надіслали, щоб поглузувати. Васильович лютує. Скликає негайну нараду. Хтось на цьому нагріє руку, а відповідатимемо ми.