Глава 4

Другу ніч поспіль я майже без сну. Коли у справі з Лілею хоч за щось можна було схопитися, то з Дмитром – цілковитий провал. Він переїхав до міста здалеку і досить давно, один друг та тимчасові жінки – ось й все коло його спілкування. А на життя заробляв ремонтом деякої техніки.

Поки найбільше підходила лише одна версія: хтось з залицяльників Лілі з ревнощів і бажанням помститися прибрав спочатку дівчину, а потім і її коханця. Але до чого тут пряма трансляція? Це послання якесь? Часу дедалі менше, а я й досі на роздоріжжі. Як мене це дратує! Але далі почалися справжні «веселощі». На Олю звалилася стіна жорсткого «хейту». Таких образ я ніколи в житті не бачила. Незрозумілі люди з якихось сумнівних сторінок в соціальних мережах критикували її знання та професіоналізм, сипали гострі закиди, дозволяли собі бридкі слова і виявляли таке нахабство, що я просто не вірила власним очам. Подруга спочатку трималася, не звертала уваги і оминала божевільні коментарі. Але, коли в хід пішли погрози, до того ж не тільки їй, а ще й членам родини, тоді вона вже звернулася до нас і ми відкрили за її заявою провадження по справі.

А сьогодні зранку ще цікавіше, мені зателефонував хлопець Віри, який знайшов мій номер в її контактах і повідомив, що дівчина потрапила до лікарні з нервовим зривом, бо їй почали серйозно погрожувати. Підозрюю, що так само, як і Олі.

На робочий телефон хоч не відповідай, тільки й чую: «Кропива! До мене!», «Кропива! Швидко! Хутко!», - Васильович місця собі не знаходив. І я разом з ним. Біганина цілий день. Ніяк не можу збагнути, якщо хтось дійсно повстав проти блогерів, то до чого тут Дмитро? Можливо, це просто збіг обставин і його вбивство ніяк не пов’язане з вбивством Лілі і тим, що відбувається з дівчатами? Не встигла я й додумати, як до мене завітала...Стефанія? Разом з нею були її старші двійнята. На обличчі високої блондинки сильне невдоволення з відтінками остраху. Я запропонувала їм присісти і жінка одразу ж розпочала:

- Я прийшла до вас заявити на одного чоловіка. Де це таке бачено, щоб дітей викрадали посеред білого дня?!

- Почекайте, по-перше, яких дітей? А по-друге, їх викрадають цілодобово, це не залежить від часу.

- Яких, яких? Оцих! – Стефанія вказала на малечу коло неї, що уважно за нами спостерігали.

- Вибачте, але вони ж з вами? Про яке викрадення йде мова?

- Так оце ж я й хочу вам розповісти! Чекаю я сьогодні дітей зі школи, а їх нема й нема. Коли телефоную, а вони з якимсь незнайомцем морозиво їдять, уявляєте? Кажуть, він зупинився коло них на автомобілі і запросив на морозиво. Я стрімголов летіла до того кафетерію, де вони були, забула і про свій прямий ефір, про все на світі. Але, коли прибігла – там й місце холодне! Тільки діти з морозивом. Уявляєте таке!

- Стоп! А кому ви казали про свій прямий ефір?

- Всім. Я про це у своєму профілі опублікувала.

- Тепер зрозуміло. Мені потрібно, щоб ваші діти, наскільки це можливо, описали зовнішність того незнайомця, він може бути причетним до інших злочинів. – Стефанія одразу ж погодилась і я провела їх до спеціаліста, який складає фотороботи. Вже коло виходу з кабінету я, ніби ненавмисно запитала:

- Стефаніє, часом, не пам’ятаєте, а який чай любила Ліля?

- Зелений Шен Пуер, а що?

- Ні, нічого. Це просто...в протоколі вказати треба. – Награно посміхнулася і пішла до себе. Цікаво виходить, жодна з інших дівчат не назвала чай, який так подобався їхній покійній приятельці.

До мене неочікувано завітав Артур:

- Агато, я тут уважно попрацював з телефоном Лілі і знайшов номер, що належить одному чоловіку з досить сумнівною репутацією. Він затятий гравець та гроші в нього водяться непогані. Ходять чутки, що він є очільником організації, яка надає такі собі послуги з «хейтерства». Тобто йому перераховують кошти, а вже його люди знищують в соціальних мережах того, кого безпосередньо їм замовили. Сучасний спосіб прибрати когось зі стежки популярності.

- Ага, а ще позбавити здорового глузду і навіть життя. Який ти молодець, Арчі. Я зараз же навідаюсь до цього «героя». – Я схопила свій телефон і ключі від автівки та вже було попрямувала до виходу, але Артур лагідно взяв мене за руку й зупинив:

- Щодо побачення…

- Арчі, ні! Тут таке коїться? Ну, яке ще побачення?

- Але їсти ти ж все одно будеш? – та, побачивши мій вираз обличчя, Артур миттєво видихнув і наполегливо продовжив, – зрозуміло. Значить, довожу до твого відома, що сьогодні ти вечеряєш. Зі мною. В мене вдома. Я готую.

Я хотіла було заперечити, бо останнє слово завжди за мною, але, що поробиш, довелося погодитися. Я ж обіцяла.

Дісталася до такого собі пана Тимофія Мокрія я досить швидко. Чоловік зустрів мене в майці та шортах, а коли побачив моє посвідчення –  невдоволено пустив очі під лоба, але до будинку запросив.

- Скажіть, будь ласка, що вас об’єднувало з Лілею Шанжиною?

Чоловік знизав плечима і повільно відповів:

- Нічого.

- Тоді, що ваш номер робить в її вихідних дзвінках?

- Уявлення не маю.

- Ага. А от в мене дві версії щодо цього: або ж Ліля працювала на вас і за гроші займалася таким собі «хейтерством», або ж вона й була замовником. То яка з них правдивіша? Я б на вашому місці не опиралася і не вигадувала велосипед, ми дізналися, чим ви займаєтеся, і ваше алібі на момент вбивства Лілі вже перевіряється.