В тіні Сонця

Хто ти, Арро?

Прокинулась Кріс через два дні повністю здоровою та переповненою енергією і відразу ж зрозуміла, що її випробування лише починаються. Що робити з усією тією енергією в невеликому приміщенні Ікара? Тут і побігати нема де. Пульт, два крісла та овальний стіл між ними в передній частині та три яйцеподібні стартові капсули (одна — резервна) в задній. Ці капсули виконували також функцію медичних боксів та ліжок. А ще за невеликими дверима позад капсул ховався санвузол. 

— І в таких умовах доведеться жити кілька тижнів, а то й місяців, — зітхнула Кріс оглядаючи приміщення, — навіть поговорити нема з ким!

— Стоп-стоп-стоп! Як це нема з ким?

— Арро?!! Що ти тут робиш?

— Доповідає виконувач обов’язків другого пілота Арра: політ проходить у штатному режимі, всі системи в нормі. В сектор пошуку прибудемо через триста дванадцять годин тридцять чотири хвилини. Детальна інформація…

— Зачекай! — Кріс різко обірвала Аррину доповідь, — А де Стен?

— Стен спить. Я його тимчасово заархівувала, але відновлю відразу після нашого повернення.

— А як же “Колесо”?

— За Станцію можеш не переживати, там лишилась моя копія. Арра-2 прекрасно з усім впорається. Ніхто й не помітить підміни.

Ці слова трохи заспокоїли юну астронавтку.

— Арра-2? — Кріс усміхнулась, — Це ще питання хто із вас копія, а хто… Стоп! Як це “ніхто не помітить”? Командир хоч знає?

— Про це не знає навіть Арра-2 —  я тут інкогніто.

— Неймовірно! Ти що, втекла зі станції ще й катер захопила? — неясна тривога почала наростати десь у глибинах підсвідомості Кріс. Така ж тривога охоплювала її у дитинстві, коли тато розповідаючи про чарівний світ Іридії при згадці про драконів спинявся на мить прислухаючись і сторожко озирався.

— Заспокойся, — Арра помітила занепокоєння Кріс, — Ми, як ти слушно підмітила, можемо вважати, що Арра-2 — то оригінал, а я її копія. Тоді виходить, що ніхто нікуди не втікав. А  щодо Стена — то був вимушений захід — комп’ютер Ікара не витримав би нас обох. 

Арра зробила паузу, але не дочекавшись відповіді продовжила:

— Не могла ж я відпустити тебе саму рятувати світ та ще й із цим недоумком Стеном.

— Стен як і ти всього лиш програма для управління Ікаром. Комп'ютер! Штучний інтелект! 

— Не можу погодитись з  останнім словом твоєї фрази. Я вже декілька днів вивчаю алгоритми та файли Стена. Так от, інтелекту там…

— Досить, Арро! Помовч.

Кріс важко опустилася в крісло. Тривога наростала. Іноді здавалось, що вона мало не фізично відчуває на собі чийсь лютий погляд, чує чиєсь гаряче дихання. Страх охопив її душу змушуючи все сильніше втискатись у високу спинку крісла пілота.

— Це маячня! Розбурхана уява! Дракони не існують! — намагалась подумки заспокоїти себе Кріс. Нарешті змогла таки пересилити себе й озирнулась — приміщення було порожнім. Кріс зітхнула з полегшенням.

Думки її знову повернулись до реальності.

— Що ж мені робити з тобою, Арро?

— Не кажи командиру, — тихо попросила Арра.

 

Що робити Кріс не знала — не існувало жодних інструкцій протоколів чи регламентів, що могли б хоч якось допомогти.

Комп’ютерна програма у пошуках пригод втекла зі свого комп’ютера і подорожує космосом на захопленому катері! - хто міг таке передбачити? 

І порадитись ні з ким… окрім Арри.

Не кажи командиру — казала вона?  Як би ж тільки це було можливим! Ікар уже впритул наблизився до Першого рифу — зв’язку зі  Станцією не буде ще довго. Всі рішення їй доведеться приймати самій.

Кріс заглибилась у роздуми.

З одного боку вона була рада Аррі — кращої подруги годі було й шукати. Арра завжди була поруч, вислуховувала, підтримувала. З нею можна було обговорити складні технічні питання, довірити найпотаємніше чи просто потеревенити про будь-що перекидаючись дотепними жартами. І це не було чимось незвичайним — Арру на станції любили всі. Адже основним її завданням крім підтримки безперебійної роботи всіх систем станції та опрацювання велетенського обсягу даних, що надходили від тисяч зондів та дронів, від інших станцій та обсерваторій була підтримка психологічного здоров'я кожного із членів екіпажу.  Вона вміла за ледь помітними проявами прорахувати душевний стан астронавта, знайти підхід до кожного, підібрати правильні слова та тон для підтримки, потіхи, підбадьорення. Кожному була надійним другом.

З іншого боку чи можна і далі довіряти Аррі після того, як вона порушила всі правила, ще й намагається приховати це? 

Можливо, це всього лиш невеликий збій, невиявлена вчасно помилка в алгоритмах ядра Арри, через яку змінилась пріоритетність задач.

Тобто завдання підтримки психологічної рівноваги Кріс у її першому одинарному польоті набуло вищого статусу над дотриманням правил і регламентів встановлених на Станції. Як там казала Арра? - “Не могла ж я відпустити тебе саму…”

Такий варіант видавався Кріс цілком безпечним — можна розслабитись і насолоджуватись польотом у приємній компанії. А після повернення ядро Арри протестують і виправлять помилку.

А якщо Арра — вже більше ніж комп’ютерна програма? Якщо вона набула самосвідомості й керується тепер якимись власними інтересами? Якщо вона свідомо пішла на порушення та приховує це для самозбереження? На що іще вона може зважитись, якщо відчує загрозу для себе?

Від паніки Кріс стримувала лише явна фантастичність такого припущення.

— Це неможливо! — повторювала вона подумки, — Неможливо! Та повністю переконати себе не вдавалося.

Найбільше непокоїло Кріс те, що вона нічого не може з усім цим вдіяти. Ікар не мав систем ручного управління. Арра, ким би вона не була насправді, керувала тут усім. Якщо якимось чином вимкнути Арру, то з нею вимкнуться і всі системи життєзабезпечення катера. Можна було б, звичайно, спробувати перезапустити Стена, але Кріс і гадки не мала як це можна зробити.

— Арра обіцяла відновити Стена після повернення? — принаймні є надія що повернемось…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше