Розбудити дракона

Наступного дня, перевдягаючись після пробіжки, Кріс помітила на верхній поличці шафки для одягу якийсь дивний темний предмет.

— Що б це могло бути? — думала вона встаючи навшпиньки, але навіть так поличка була занадто високо й заважала розгледіти знахідку.

Кріс витягнула руку в напрямку загадкового предмета ніби намагаючись вхопити його. Автоматика Ікара миттєво зреагувала на її жест й плавно опустила поличку до зручної висоти. Перед очима Кріс лежала шкатулка із чорного дерева з кодовим замком. 

— Це ж подарунок Генерала! Як я про нього забула?

Спробувала відчинити — Замкнена…

Перенесла шкатулку на стіл, вмостилась у кріслі пілота. Покрутила коліщатка замка уважно вслухаючись в тихе потріскування хитромудрого механізму. Колись їй так майже вдалось відкрити сейф в кабінеті директора коледжу, за що її ледве не вигнали — спас дзвінок від Генерала.

З того часу цей таємничий благодійник не раз виручав юну Крісті, залишаючись при цьому в тіні. Вона ніколи його не бачила і, як не намагалась, не змогла взнати навіть його імені. Хоч саме за його рекомендацією її прийняли до центру підготовки астронавтів, а згодом узяли стажистом на “Меркурій”.

Замок не піддавався.

— Арро! Як це відкрити? — нарешті спитала Кріс, облишивши марні спроби розгадати секрет замка на слух.

— Треба ввести код…

— Я тебе про код і запитую.

— Але я не знаю коду…

— Як це не знаєш? Командир же казав, що він повідомив код Стену. Пошукай в пам’яті Ікара.

— Це не так просто зробити. Стен відключений і вся його пам’ять в архіві. Але ми можемо спробувати вирахувати потрібну комбінацію. Тут всього лиш сім символів.

Кріс лише мовчки похитала головою.

— Спробуй Cossack, — Арра почала з прізвища Кріс.

Дівчина швидко набрала потрібну комбінацію — марно…

— Ну, тоді General, — і знову невдача.

— Mercury… Jackson… Arctown… — Арра перебирала слова із семи букв, що могли мати хоч якесь відношення до життя Кріс, вона згадала імена кількох однокурсників і навіть прізвище того самого директора, що колись мало не вигнав її з коледжу. Кріс крутила коліщатка замка, намагаючись встигати за Аррою, але жодне зі слів не підійшло. Дівчина була засмучена — невже їм так і не вдасться відкрити шкатулку?

Проте Арра і не думала здаватись. Вона на мить спинилась, ніби задумавшись, насправді ж даючи перепочинок пальцям Кріс і видала нову порцію слів. Цього разу вони стосувались не реального життя дівчини, а казкового світу її мрій Іридії.

— Iridium… Unicorn… Lemuria…

Скоро й ці слова закінчились. Арра замовкла.

Кріс теж мовчала. Розглядала замкнену шкатулку, на коліщатах замка якої було набране слово Crystal — останнє із запропонованих Аррою.

 — Навіть чарівний кристал Іридії не впорався із цим замком, — зітхнула Кріс. 

Задумалась. ЇЇ погляд безцільно блукав кімнатою шукаючи хоч якусь підказку, хоч найменший натяк і врешті зупинився на головному навігаційному екрані Ікара, в кутку якого вівся зворотний відлік часу до прибуття в кінцеву точку її “рятувальної” місії.  Мигтіння секунд задавало простий ритм в такт з яким символ за символом вона стала обертати одне з коліщаток. Рівномірне тихе потріскування механізму замка заспокоювало. Раптом різкий звук зсередини шкатулки привернув її увагу. Невже вдалось?

Погляд ковзнув на шкатулку. Так і є — кришка ворухнулась і стала повільно підійматись.

 — Це нечесно! — Арра була явно роздратована, — такого від Генерала я не очікувала.

 — В чому річ, Арро?

 — В чому річ? Та ж у кодовому слові — помилка! Я називала це слово, я вгадала — а там просто неправильна літера! Неймовірно!!!

Кріс подивилась на шкатулку й усміхнулась.

 — Це не помилка. Це моє казкове ім’я — Krystal !!! Так називав мене тато: “моя маленька принцеса Крістал”. І писав це ім’я саме так, через К, “щоб ніхто не смів плутати принцесу з великим чарівним кристалом Іридії”.  

 — Дивно, що я про це нічого не знала, — вже спокійніше сказала Арра.

 — Нічого дивного. Тато не згадував цього імені у жодному із виданих коміксів. Він казав, що принцесі треба спершу підрости, бо час її пригод іще не настав.

Кріс замовкла розглядаючи дивний, явно старовинний прилад у тьмяному бронзовому корпусі,  що лежав у шкатулці. На його передній панелі розміщувалось декілька циферблатів, ряд кнопок та перемикачів. Все це здавалось дівчині дуже знайомим. Раптом на її очах заблищали сльози.

 — Тату! — вигукнула вона і заплакала…

Вже декілька годин Кріс сиділа мовчки, підібгавши ноги та притискаючи до себе подарунок. Вона зовсім не схожа була на астронавта-пілота, що виконує надважливу місію. Нагадувала швидше маленьку дівчинку, що знайшла давно загублену іграшку.

— Розповідай! — нарешті порушила мовчанку Арра.

— Про що? — не зрозуміла Кріс.

— Слухай. Я вже вдруге сьогодні відчуваю себе дурепою. Я завжди впевнена була, що знаю про тебе все, а тут спершу твоє “казкове ім’я“, тепер же ще й оцей… е-е… антикваріат! Ми ж сестри, а я ще стільки важливого про тебе не знаю.

— Насправді все це не так вже і важливо, — Кріс спустила ноги на підлогу, — просто казочки і просто... згадка про тата.

— Я обіцяла нашій мамі приглядати за тобою, а для цього мені потрібна всяка інформація, навіть і неважлива! .. Ну будь-ла-аска-а-а.

Остання фраза була сказана таким благальним тоном, що Кріс засміялась.

— Гаразд. Але це тільки між нами. Як сестра сестрі, — по змовницьки напівжартома сказала Кріс і поставила таємничий прилад на стіл.

— Цей, як ти там казала, антикваріат — всього лиш настільний календар мого тата. Дивись, — вона почала натискати кнопочки під циферблатами, від чого коліщатка з цифрами стали обертатися і швидко виставила дату 11.11.2059. 

— А як його завести? — з цікавістю запитала Арра.

— Ніяк. Завтра просто натиснемо кнопочку і змінимо день — найпростіша механіка. Ніякої магії. Хоча… — Кріс раптом замовкла, щось пригадуючи, вхопила прилад і  розвернула його. На зворотному боці ледь помітними лініями був вигравіюваний сплячий дракон.