Через вогонь

Кріс іще довго сиділа, вглядаючись в тьмяніюче зображення дракона. Канавки вирізьбленні на бронзовому корпусі календаря, поступово втрачали блиск, тоншали аж доки не стали ледь-ледь помітними. Їй так хотілось іще хоч на мить вловити погляд тих чарівно-блакитних очей.

— А твій тато мав рацію, — голос Арри відірвав Кріс від її думок, — пробудження дракона дійсно запустило цей чудернацький механізм.

Дівчина з неохотою відірвала свій погляд від дракона і розвернула календар. І справді, на передній панелі коліщатка циферблатів оберталися, змінюючи порядок цифр, але швидко одне за одним стали спинятися відобразивши якусь нереальну дату — 38.56.47--.

— Схоже, що механізм календаря пошкоджений, — зауважила Кріс.

— З чого ти це взяла? — здивувалась Арра, — Як на мене — все працює.

— Та це ж очевидно. Останні два коліщатка заклинило десь на переході між цифрами й вони тепер виглядають як рисочки, а найближча до них цифра постійно змінюється по колу і ніяк не спиниться. Та й дати такої на землі не існує. Не буває стількох місяців у році, або днів у місяці.

— Не буває на Землі! Але ж календар цей створений майстрами Іридії, то й дату він показує Іридійську! — переможно заявила Арра.

Заперечувати не було чим. Аррина логіка була бездоганною — що то комп’ютер!

Кріс замислилась, намагаючись зрозуміти де ж тут позначені дні, де місяці та роки, проте швидко кинула це заняття — про календарну систему Іридії вона геть нічого не знала. А ще дратувало останнє коліщатко, що все ніяк не могло спинитись.

— Для чого нам ця незрозуміла дата вигаданої країни? — Кріс взяла календар, бажаючи виставить на ньому звичайну земну дату, але з подивом виявила, що з нього кудись безслідно позникали всі кнопки. Оглянула прилад зусібіч — жодного натяку на будь-які механізми управління.

Дракон на зворотній стороні як і перед тим стояв з розправленими крилами, дивлячись просто поперед себе. Здавалось, що ледь помітно посміхався.

— Поламав нам календар, ще й насміхається, — буркнула Кріс.

— Увага! Екіпажу приготуватися. Через десять хвилин розпочнеться процес гальмування. Займіть свої місця, та пристебніться ременями безпеки.

— Ми вже прилетіли? — здивувалась Кріс.

— Ще ні, але якщо зараз не стишимось, то пронесемося мимо Спектрума на шаленій швидкості. А до кінцевої точки польоту прибудемо через  тридцять вісім годин сорок дві хвилини.

— Повтори, що ти сказала.

— Ще ні, але якщо не скинемо зараз швидкість… — почала було Арра, та Кріс її перебила.

— Повтори скільки часу ще триватиме політ, — наказала вона.

— Тридцять вісім годин сорок одна хвилина. 

Кріс швидко глянула на календар.

— Так ось воно що! Це ніяка не дата, це час! — вигукнула вона, — вірніше зворотний відлік часу і він повністю збігається з розрахунковим часом нашого прибуття до Спектрума.

— Збіг і справді дивовижний, але ймовірність того, що це інопланетна дата вища, — впевнено заперечила Арра, — ніхто не міг встановити такий точний час спеціально.

— Чому не міг? — здивувалась Кріс, — ти ж розрахувала місцеперебування пропалого зонду, ще коли ми були на Колесі до того як командир передав мені ось це, — вона кивнула в бік календаря, — як подарунок від Генерала. Це всього лиш чийсь жарт!

— Ніхто не міг так точно виставити час! — Арра стояла на своєму, — ми прибуваємо до місця призначення майже на добу раніше ніж планувалось. Попутний іонний потік додав Ікару швидкості, а про це ніхто не міг знати наперед!

— І все-таки це час. А коліщатко, що ніяк не спиниться, веде відлік секунд. Сама поглянь, — Кріс поставила календар поруч з монітором Ікара, в кутку якого вівся зворотний відлік часу польоту.

— Я й так це бачу, але ймовірність такого збігу надзвичайно мала.

— Облиш. Перед нами незаперечний факт. Знати б тільки що буде, коли відлік припиниться. 

— Від дракона не можна очікувати нічого хорошого, — скептично зауважила Арра, — Нічого хорошого…

Кріс зручно вмостилась в кріслі пілота, пристебнулась, вкотре перевірила кріплення ременів і завмерла в очікуванні. Процес гальмування, звісно, не порівняєш зі стартом на максимумі та жартувати з ним все ж не варто. Для кожного, хто знаходиться всередині, це виглядає так ніби корабель перевертається. Все, що не було закріплено “падає“ в носову частину — вимикати інерцію людство ще не навчилось. Можна було б скористатись стартовою капсулою, з компенсаційним гелем, як зазвичай і роблять пілоти, але проспати останні години свого першого справжнього польоту дівчині зовсім не хотілось.

Прозвучав протяжний попереджувальний сигнал і відразу ж ніс Ікара різко опустився донизу, через що Кріс на декілька секунд повисла на ременях безпеки, тіло налилось свинцем, її сильно нудило. Крісло відхилившись назад вернуло її у вертикальне положення, але особливого полегшення не відчувалось. Голова йшла обертом, нудота ослабла, але не припинилась, дихати було важко, ніби на її грудях лежав чималий вантаж.

Треба було все-таки скористатись капсулою, — подумала Кріс і втратила свідомість. І лише через декілька годин, коли гальмування Ікара перейшло в менш інтенсивну фазу, і його ніс помітно підійнявся дівчина вибралася зі свого крісла і пішла по все ще похилій підлозі наверх до рятівних капсул.

Сон перебив тривожний гудок. Кріс відкрила очі, огледілась. Ікар і досі перебував в нахиленому стані, а отже гальмування ще не завершилось.

Що ж могло статись?

— Арро! — покликала Кріс повернувшись у крісло пілота, — що сталося?

— Поки що нічого. Але ми скоро наблизимось до Спектрума, і Ви, як старший пілот повинні прийняти рішення.

— Яке ще рішення? — не зрозуміла Кріс.

— Забрати чи залишити пошкоджений зонд.

— Звісно забрати! Ми ж сюди за цим і летіли.

— Я раджу зонд не забирати, це небезпечно! А я ж обіцяла мамі.

— Не перегинай палки, Арро. Забрати зонд — найпростіше завдання. Що тут може піти не так?