Глава 2

Саме цим поглядом Руслан мене привабив.

Кілька місяців тому я відпочивала в Туреччині. Вперше за кілька років вибралася на море, та ще й за кордон. Без Левка було дуже важко, але я впоралася і нарешті відпочила. Перші дні валялася на пляжі, засмагала та купалася до болю у кінцівках. Вечорами сиділа у місцевому ресторані, насолоджувалася самотністю та спокоєм.

Поки не спалахнули ліси.

Вранці я відчинила вікно і не змогла стримати здивованого вигуку. Небо заволокло димом, запах був нестерпним, гелікоптери літали поруч із готелем. Я рідко піддаюся паніці, проте я не захотіла жити в номері з видом на пожежу. Адміністрація готелю запевняла мене, що все під контролем і вогонь скоро загасять. Я їм повірила, але надвір не виходила — не хотіла дихати гаром. Тому зачинилась у номері, ввімкнула кондиціонер та читала книгу.

Наступного дня нічого не змінилось, у горлі дерло, а працівники готелю виглядали вже не такими впевненими, як учора. Довелося влаштувати їм допит. І за годину переливання з пустого в порожнє з'ясувалося, що гостей потрібно евакуювати. Нам відправлять у сусідні готелі, де немає запаху диму та номерів з видом на лісову пожежу.

Так, зовсім випадково, я опинилася у п’ятизірковому готелі. З двома басейнами, кінотеатром та вечірньою розважальною програмою. Але зручності мене не хвилювали, головне — блакитне небо та чисте повітря. Виявляється, я за ними шалено скучила!

Увечері я за звичкою спустилася до бару, замовила собі зелений чай і дивилася на молодий місяць. Раптом така туга пробрала — хоч вовком вий! Навколо мене закохані парочки, морське повітря ніби створене для шалених і запаморочливих пригод, а я сиджу на самоті і переконую себе, що зі мною все чудово.

Хоча в душі я жадаю любові. Тільки страшно про це навіть подумати, не те що втілити в життя. Перше кохання завдало мені занадто багато болю, знову занурюватися у стосунки — смерті подібно. До того ж, я тепер не одна. Левко може не прийняти мого нового чоловіка.

І тоді я відчула мурашки на передпліччях. Зіщулилася, похитала головою. Здалося, мабуть. Але дивне відчуття нікуди не йшло: мене ніби накрило хвилею чужої пильної уваги. Аж подих збився!

Я обережно повернула голову — і напоролася на темний вичікуючий погляд. Погляд хижака, що почув легку здобич. Але я не злякалася уваги незнайомого чоловіка. Навпаки, посміхнулася йому краєчком губ.

Ми дивилися один на одного впритул. Я здалася першою. Опустила очі, посміхнулася, зробила ковток чаю. І почала розглядати загадкового чоловіка. Він однозначно гарний. Темне волосся, палаючий погляд, чуттєвий вигин губ і ямочка на підборідді. Мій типаж.

Усередині щось тьохнуло. Я давно забула, як відчувається потяг до протилежної статі, але безпомилково його розгадала. Через три роки після розлучення я нарешті змогла подивитися на незнайомого чоловіка з цікавістю.

Натомість мене полоснуло концентрованим страхом. Може, сплатити рахунок і піти в номер? Навіщо шукати пригоди? Я давно не молода дівчина, яка може кинутися у вир з головою і нітрохи про це не пошкодувати. Але мій внутрішній диявол прокинувся, радісно потер долоні і дав дозвіл на будь-які безумства. Один раз живемо, боятись і тікати у свою нору – відстійний варіант.

Незнайомець упіймав мій погляд, усміхнувся самовпевнено і підійшов до мого столика.

— Проведемо разом цей вечір? — спитав він без довгих прелюдій.

— Так, тільки цей вечір і лише в цьому барі, — відповіла я.

— Зрозумів, — кивнув чоловік. Його відповідь мене влаштувала. Значить, він сприймає той факт, що продовження не буде. — Руслан, — простягнув мені руку.

— Лара.

Він стиснув мої пальці, і мене немов струмом ударило...

— Ларо, ти чого зблідла? — долинає до моєї свідомості голос Інни. — Може, тобі вийти на вулицю? Чи води принести? Ну ж бо, скажи, що з тобою?

— У голові запаморочилося, — хрипко відповідаю я.

Дивлюся на Руслана. Куточок його губ кривиться, в очах вирує дикий коктейль з емоцій. Наречена чіпає його за руку, про щось питає. Я приходжу до тями і відвертаюся.

От і знайшовся батько моєї дитини. Чудеса трапляються, як сказала би моя наївна сестричка Віка. З іншого боку, наша зустріч із Русом справді схожа на магію. Ми познайомилися у Туреччині, знали, що живемо в одній країні, але свої міста не називали. Нам хотілося зберегти інтригу. А ось дзуськи — життя вирішило інакше.

— Я, мабуть, на вулицю вийду. Подихаю свіжим повітрям, — кажу Інні і під її схвильованим поглядом покидаю ресторан.

Зірки заполонили темне небо, з рота виривається біла пара. Холодно, але куртку я не захопила. Розтираю змерзлі плечі, глибоко втягую повітря. Смішно. Говорять, правильне дихання заспокоює нерви. Мої зараз нічим не втихомирити. Хіба що снодійне випити.

Я не хочу, щоб мій курортний роман отримав продовження. Ми з Русланом провели три чудові дні та одну спекотну ніч, після чого розійшлися без жалю. Не обмінялися контактами, нічого не обіцяли один одному та навіть не сумували, коли востаннє бачились. І от я вагітна, а він одружується з красивою дівчиною, якій зраджував зі мною.

Так і хочеться сказати банальну істину – всі мужики однакові! Що Денис, що цей курортний Рус.