Глава 10

Руслан

У Лари сумний голос. «Сімейні проблеми, нічого серйозного», — сказала вона. Я не наполягав, про подробиці не питав. Не моє це діло. Якщо вона помирилася з колишнім чоловіком, то честь їй і хвала. Я в чужу сім'ю лізти не збираюсь. До того ж Левко до мене вороже налаштований. Не потрібен мені такий геморой.

Я заїжджаю до офісу, щоб улагодити дрібні робочі питання. Вдома опиняюся, коли за вікном темніє. Ауріка у вітальні, дивиться телевізор, але, як тільки помічає мене, одразу ж вимикає ютуб.

— «Холостячка» нова вийшла? — посміхаючись, питаю я. Ауріка любить безглузді постановочні шоу.

— Майже, — махає вона рукою. — А ти чому так пізно? Знову робота?

У її тоні – байдужість. Я вдивляюся в обличчя Ауріки. Вона ніби схвильована чимось, очі яскраво блищать, волосся злегка розпатлане, на плечах — блискітки, мабуть, після фотосесії залишилися.

Я сідаю на диван і беру пульт від телевізора. Включаю ютуб. Ауріка сіпається, ніби хоче завадити мені, але потім відкидається на спинку крісла і прикриває очі. В її історії перегляду – відео якогось блогера, нічого особливого: подорож на круїзному лайнері, огляди іноземних ресторанів та готелів, автомобільна поїздка Америкою. Знизавши плечима, я кладу пульт на журнальний столик.

— Ти плануєш медовий місяць?

— Типу того, — киває вона. — Я скучила за подорожами.

— Гарний блогер? — розстібаю кілька гудзиків на сорочці.

— Так, дуже, — палко вимовляє Ауріка. І мрійливо усміхається. Струснувши головою, вона повертається до мене: — То що там з твоєю роботою? Виникли якісь проблеми?

Мені смертельно набридла недомовленість, що повисла між нами. Чим довше я приховую інформацію про дитину, тим важче мені дивитися Ауріці у вічі. Вона має знати.

— З роботою все добре. Я був зайнятий іншими справами.

— Якими? — у голосі Ауріки з'являється цікавість.

— Пам'ятаєш про нашу паузу у стосунках? — задаю я дурне питання. Як про це можна забути? Ауріка повільно киває. — У Туреччині дещо сталося… Сьогодні я зустрічався з дівчиною, яка вагітна від мене. Ми поговорили. Не надто продуктивно, але інакше не вийшло. У неї загроза викидня була... Це мене підкосило. Виявляється, я хочу стати батьком.

Ауріка крутить головою, відвертається. Я намагаюся до неї доторкнутися, вона відштовхує мої руки. Зітхає голосно і наче з надривом.

— Я не хотів тобі говорити, доки не буде готовий тест на батьківство. Кілька днів залишилося… Але я певен, що дитина моя.

Ауріка встає і починає ходити кімнатою. Вона зблідла, губи тремтять.

— То ти ще точно не знаєш? — тихо питає вона.

— Ні.

— Тоді рано хвилюватися! Раптом ця жінка не від тебе залетіла?

— Я дуже в цьому сумніваюся.

— А даремно, жінкам не можна вірити. Ми підступні істоти, — криво усміхається Лара. Жує губу, обмірковуючи щось, а потім каже: — А знаєш, якщо вона каже правду, то це навіть добре.

— Про що ти?

— Я не хочу дітей у найближчі років десять, а ти про них давно заїкаєшся. Ну ось, проблему вирішено. У тебе буде дитина, а мені не доведеться товстіти, страждати, мучитися під час пологів і ледве ходити після розривів. Це майже як сурогатна мати!

— Але виховуватиме дитину Лара, а не ми.

— Лара, значить, — хмикає Ауріка. — Ти любиш дівчат з рідкісними іменами.

— Твоє зауваження недоречне.

— Спати з іншою жінкою — теж недоречно, але ж я мовчу, — театрально розводить вона руками. — А взагалі нам треба було домовитися, щоби випадкові зв'язки не закінчилися вагітністю. Дичина ж! Ти дорослий хлопчик, а про контрацепцію не знаєш? Може, мені час у лікарню бігти та аналізи різні здавати?

— Досить істерити, — жорстко говорю я. — Так вийшло. Стовідсоткового захисту ще не винайшли.

— Та бреше ця твоя Лара. Знайшла йолопа довірливого, — пирхає Ауріка.

— Тест на батьківство вона підробити не зможе.

Ауріка раптом опускається на підлогу та обіймає коліна руками. Вона дивиться на мене розгублено і тихо вимовляє:

— Не виходить у нас, як у казці, так? Чи хоча б як у твоїх батьків? Що це за історія кохання, в якій є пауза у стосунках із наступною зрадою та раптовою вагітністю? Це трагікомедія, чорт її забирай.

— Адже життя не казка. Та й у моїх батьків не завжди все було ідеально.

— Напевно. Але цього ми не дізнаємось. Мені сумно, Рус. Я не можу тебе ні в чому звинувачувати, адже я розуміла, на що йшла, коли говорила про роздільну подорож. Вона допомогло нам... На якийсь час...

— Зв'язок із Ларою був швидкоплинною помилкою, вона для мене нічого не означає. Я не збираюся скасовувати наше весілля.

— А може, нам треба це зробити? — шепоче Ауріка так тихо, що я не певен, чи правильно почув її слова. Але від них мороз по шкірі йде.

— Що ти сказала?

— Нічого, це я сама з собою говорю, — вона встає з підлоги і кладе руки мені на плечі. — Давай спочатку дочекаємося результатів ДНК, а потім обговоримо цю ситуацію з дитиною, окей?