Злість після обстрілів

Я намагаюсь тут займатись вкрай важливими для себе справами. Наприклад, писати дитячі казки, до яких був би вільний доступ. Просто мені здається, що казки то така річ, яка обов’язково має бути в великих кількостях на різних сайтах безкоштовно. І не просто казки, а якісні і сайти без великої кількості реклами.

Проте, саме сьогодні в мене нічого не виходить.  Я злюсь. Як і всі українці. Злюсь з ідіотизму та абсурдності цих обстрілів. Мозок паралельно намагається перерозрахувати ймовірне майбутнє. Але при цьому найбільше злюсь з людей, які оточують.

Студентів в бомбосховище буком не заженеш, а як тільки загнав, то вони відразу намагаються вислизнути. Колеги скептично ставляться до тривог з усіма наслідками. 

І кожного разу мене питають, чому я спускаюсь в підвал. І хтось при мені заїкнувся, що шанси що по нас стрілятимуть дуже малі. Так, ймовірно, що саме по нашому закладу буде потрапляння близько 0.05 відсотка,  а може ще й менше. Але це не нуль відсотків. А якщо цей шанс справдиться, то його вистачить на всіх. 

Згадую завжди при цьому книгу Іларіона Павлюка “Танець недоумка” в ній в далекому майбутньому по медійниках передавали прогноз нещасних випадків у відсотках. А головний герой сидів і думав, скільки то людей, і чи не буде випадково його серед тих відсотків.  

Ще хтось розумний починає розповідати, яким має бути бомбосховище.   Тут хотілось би вступитись. В будинках більшості людей навіть в підвал і до сьогодні зайти важко, не те що бомбосховищем його назвати. Але зразу ж коментар “нас завалить і ми звідти не зможемо вибратись”. В цей момент вкрай важко підбирати коректні слова, щоб не перелякати та обережно пояснити як працює вибухова хвиля, особливо, якщо буде влучання яке завалить підвал. І особливо ретельно стримуєшся, щоб не розповісти усі ймовірні варіанти, що може статись з тими хто на вулиці.

Але то вже таке. Можливо в цьому є гротеск самооцінки власного життя, та розуміння власного призначення. До перемоги ближче ніж може здаватись, але ще дуже далеко. далеко в кількості воїнів та мирних які на фронті, в окупації чи прифронтових містах, яких може не стати будь-якої миті.

Але ці масовані атаки нічого не дадуть, так багато руйнувань, багато жертв. Але Україна все одно переможе.