Євангеліє від Пантери

Розділ VІІ

Розділ VІІ.

 

Серед багатьох наук, яких Ілія навчив свого первістка, була і наука пошуку клієнтів. Зазвичай майстри та замовники здибувались на ринку: перші шукали заробітку, другі – майстровитих рук, котрі за гріш виконають усі забаганки. Там само, на ринку, відбувалися торги та укладалися угоди – усні або письмові, але неодмінно за участи свідків. Останні мали власним розважливим та надійним словом підтвердити наміри та зобов'язання обох сторін: про якість та зазначені терміни виконання робіт, про непорушність суми обіцяної платні, гарантії своєчасної оплати роботи. Проте подібний спосіб пошуку клієнтів мав назву «пасивний» і не гарантував стабільного заробітку. Ілія навчив свого сина іншому способу пошуку роботодавця – активному. Він часто водив Йосефа вулицями Єрусалима і примушував уважно придивлятися до навколишніх будинків: їхніх мурованих стін, виведених верхів, викладених каменем парканів, висячих на іржавих петлях дверей. Як завбачливий батько, Ілія постійно примушував Йосефа переповідати, що саме бачать його молоді очі, спонукав помічати навіть найменші тріщини у стінах, побиті шашелем чи прогнилі від негоди дошки дверей та дахи будинків, поруйновані ганки, викорінені із мурування вулиць та дворищ камені. Уважний та допитливий погляд Йосефа швидко навчився помічати недорікуватости та псування в архітектурі, про що одразу ж сповіщали Ілію нелживі вуста парубка. А тоді батько переходив до іншої науки: вчив сина без страху стукати у двері будинків і пропонувати господарям власні послуги. І то була геть складніша наука, бо аби переконати газдів садиб у необхідности провести ремонтні роботи, потрібно було вміти вірно будувати фрази і підбирати потрібні слова. Від красного переконливого слова залежав успіх перемовин, хоча формула розмови завжди була одна й та сама: найвища якість роботи за найліпшу для господарів ціну.

Йосеф давно збагнув, що його батько має справжній дар переконувати людей. Він ніколи не кричав, жодного разу не підвищив власного голосу. Проте його тиха, спокійна, розважлива мова була геть аргументованою і досконалою – рідко хто відмовлявся від їхніх послуг. Йосеф вбирав своїм юнацьким розумом кожну фразу, кожне слово, мовлене батьковими вустами, вбирав, аналізував і запам’ятовував. Він розумів: прийде час і йому доведеться узяти на власні плечі обов’язок із пошуку клієнтів. І тоді саме від його здібностей та вміння розмовляти з людьми залежатиме їхній заробіток. Значно легше розмовляти з потенційними клієнтами, маючи заздалегідь приготовлений шаблон, багаторазово використане словесне кліше, яке достатньо просто додатково розфарбувати потрібними епітетами. Тому завжди уважно дослухався до батькових розмов, чіпляв до павутиння юнацької пам’яті кожну комаху влучних та переконливих батьківських словес.

Того самого дня він подався вулицями Єрусалима у пошуках замовника. Вже кілька днів вони з батьком не мали роботи, тож мусіли шукати її самотужки. На одній із вулиць парубок зауважив прогнилі від часу й дощів вхідні двері. Дошки були чорними й хлипкими і вже загрозливо провисали на вмурованих у кам’яний паркан гаках. Тут неодмінно доведеться міняти все – і самі двері, і забивати глибше гаки. Отже, можна буде узяти гарну ціну за роботу.

Йосеф рішуче постукав у двері – раз, удруге. На його здивування, власники не квапились зустрічати гостей. Тоді Йосеф знову постукав – рішучіше, настирливо, - а для посилення ефекту ще й гукнув через огорожу:

– Гей, господарі, чи є хто вдома?!

По якімсь часі з-поза дверей почувся обережний чоловічий голос:

– Хто там?

– У вас двері вже негодящі. Скоро впадуть! – бадьоро відгукнувся парубок.

– То й що? – долинуло з того боку.

– Я можу вам полагодити двері. Або ж зробити геть нові – міцні й надійні. За помірну ціну!

– Навіщо? – Господар відверто не бажав відчиняти перед незнайомцем дверей, лише зиркав на непроханого гостя підозрілим поглядом крізь вузесенькі щілини поміж дощок.

– Як то навіщо? – Йосеф щиро дивувався нетямкости ґазди. – Ви матимете міцні та надійні двері. Жоден харциз до вас не влізе, не виб’є їх. Бо тут такі двері: достатньо перднути і вони самі вилетять геть!

Остання фраза парубка виявилась переконливою. Власник садиби якийсь час уважно розглядав Йосефа крізь щілини дощок, а тоді раптом відсунув засув, розчинив двері і обережно висунув власну голову назовні. Він підозріло роззирнувся, вочевидь сподіваючись побачити ще когось, проте ніде нікого не уздрів. Останній факт його чи то заспокоїв, чи то розчарував. Чоловік полегшено зітхнув і уткнувся пильним поглядом у незнайомця, що придибав до будинку. Оглянув вид парубка, його одяг, зауважив ящик з теслярським реманентом. Останнє, як здалося Йосефу, подіяло на нього магнетично: напруга і недовіра на обличчі зникли, поступившись іншому почуттю – дратівливости.

– Ти тесля? – Запитав по миті.

– Так. І тесля, і муляр.

– То чого ти хочеш?

– Можу вам полагодити двері. Або ж виготовити нові. За помірну ціну. Як домовимося.

Чоловік розкрив двері ширше і тектон зауважив, що власну правицю господар чомусь ховає за спиною. Він оглянув двері, так ніби уперше їх бачив, приглядівся до почорнілих, гнилих дерев’яних рейок, іржавих гаків, на яких висіли такі само іржаві скрипучі петлі. На обличчі ґазди виник задумливий вираз: могло здатися, що цей добродій лише зараз, уперше за увесь час, котрий жив у будинку, помітив ці двері. Помітив, хоча користувався ними щодня, і лише нині зауважив їхній ганебний стан.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 06.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись