Євангеліє від Пантери

Розділ ІІ

Розділ ІІ.

 

Контуберній, куди потрапив Пантера з товаришами, був полінаціональним та різноманітним. Легіонери, котрі входили до складу десятка, представляли майже усі населені континенти та землі відомої ойкумени. Орест та Патрокл були чистокровними еллінами, Аврелій – італіком, Африкан – ефіопом, Пантера – наполовину скіфом, Спарток – фракійцем... Усіх єднало військове товариство, сплачувала мілітарна єдність, спаювало відчуття ліктя, розуміння, що у бою вони мають страхувати один одного. Чоловіки були різного віку та різної вдачі, мали несхожі долі та неподібні спонуки, які й привели їх усіх до війська. Проте у контубернії мали виконувати спільні обов’язки та однакові завдання. Служба – одна на всіх; відпочинок – порівну кожному; обід – суворо і чесно розподілений між усіма легіонерами. Контуберній – то одна велика сім’я, комуна, громада, клан, усі члени якого пов'язані між собою невидимими зовні нитками військового братерства.

Проте, попри братерство, між легіонерами були певні відмінности. Вони полягали насамперед у строках служби. Ті, хто вже давно скуштував військового хліба, мали певну моральну прерогативу перед новачками, мечі яких ще жодного разу не торкнулися ворожої плоті. В контубернії такими досвідченими вояками були лівієць Африкан та римлянин Аурелій. Обидвоє легіонерів уважали себе досвідченими, бувалими воїнами, котрі встигнули сьорбнути армійської бобової каші. Тож цілком справедливо мали переконання, що юнь, яка лише кілька місяців як потрапила до легіону, має висловлювати перед ними власну повагу. Вони ще не були ветеранами, навіть досі не були переведені з категорії гастатів у принципи, проте були воїнами, які спізнали біль втрати товаришів та радість перемог.

Певна психологічна вищість над молодими товаришами диктувала і свої правила. Африкан та Аурелій дозволяли собі покпити з молоді, насолоджувалися солоними жартами з новачків, ба навіть мали такий привілей, як менше прибирати у касарні чи рідше чамріти над казанком з їжею, що висів над палаючим вогнищем. То були мізерні, малопомітні зовні вияви зверхности, яку дозволяли собі досвідчені легіонери. Разом з тим, від них марно було очікувати відвертого презирства чи зневаги щодо своїх бойових товаришів. Військовий досвід рано чи пізно отримають усі – Рим перебуває у стадії перманентної війни із сусідами. Та навіть квапитися скуштувати якомога швидше реальної військової справи не варто. Спочатку треба навчити юнь міцно тримати у руках гладіус, влучно і сильно швиргати пілум, надійно захищати скутумом не лише себе, а й товаришів обабіч себе. Лише спізнавши усієї військової науки новобранців варто кидати у бій. Непідготовлений легіонер – то не сила, то слабкість армії, її ахіллесова п’ята, березовий листок на спині невразливого Зігфрида. Новачки й так стоять у чільних шерегах строю, першими приймають на себе удар ворожої армії, ловлять ворожі стріли, натикаються на списи та мечі супротивників. Уміти вистояти у цьому спротиві ворожому цунамі, не схитнутися, не піддатися паніці чи навалі – ось їхня головна мета. Щоби здійснити її, не загинути самим і не зробити вразливими шеренги товаришів, потрібно мати гарні бойові навички. Останні приходять після місяців, а то й років щоденних виснажливих тренувань. Африкан та Аурелій добре це розуміли, бо й самі свого часу пройшли цю солону та гірку військову школу, що дозволила їм залишитися живими та неушкодженими у боях з ворогом.

* * *

Через два тижні після прибуття до Єрусалима Пантера нарешті отримав день відпочинку. Зазвичай цей день легіонери використовували задля розваг, або ж просто відсипалися, якщо перед тим рясно ходили у караул. Пантера ж використав цей день для знайомства з містом. Юнак шукав нових вражень, йому подобалось знайомитися з тим світом, куди потрапляв. Пантеру приваблювало все нове, невідоме, незрозуміле, небачене досі. Тож, отримавши нагоду, парубок вирішив влаштувати для себе екскурсію. Гідом для подорожі вулицями узяв собі Аврелія. Той служив тут вже рік і добре знав місцевість – і не лише Єрусалим, а й деякі інші населенні пункти Юдеї.

Вони полишили фортецю після сніданку, відпочилі, виспані і наїдені. Перед тим переодяглися в одяг місцевого люду, аби не привертати до себе зайвої уваги аборигенів. Про справжні настрої у суспільстві легіонерам було добре відомо – вид римлянина у воїнській туніці міг спровокувати сварку чи напад збоку місцевих націоналістів.

Парубки довго блукали вулицями, побували біля Храму, на Масличній горі, у Гефсиманському саду, увиділи юдейські склепи та іподром. Тут усе було геть інше, не таке як у Піреї чи в Афінах – і архітектура, і люди, і звичаї. Щоби не повертатися на обід до фортеці, їжу собі шукали на ринку та у харчівнях. Солдатської платні вистачало на те, аби зрідка побалувати себе світськими стравами та вином. Вино теж тут було добре: виноградники росли скрізь навколо Єрусалима, тож лозу тут пестили і цінували не менше, аніж у сонячній Елладі.

Дорогою Аврелій розповідав про історію Єрусалима – те, що чув від місцевих, про його жителів, традиції. Чимало легіонер розповів і про нинішнього володаря – царя Ірода, представника династії набатейських арабів. Замолоду той був сміливим і завзятим воїном, тож ще тоді зажив собі слави і шани. Тепер усе те за інерцією підтримувало імідж царя, хоча його жорстокість і непередбачуваність породили навколо нього чимало ворогів.

Мандруючи вулицями, Пантера мимоволі затримував свій погляд на жінках та дівчатах, котрі стрічалися їм. Чимало їх було миловидими, чимось навіть нагадували еллінок. Хоча одяг і манера поведінки однозначно свідчили: вони чужинки, вони інакші в усьому. Дехто зі стрічних жінок теж з цікавістю поглядав на двох гарних міцних парубків, котрі знічев’я вешталися містом. Молоде здорове тіло Пантери прагло любощів, а вільне серце хотіло щирого кохання. Тут, у цій далекій Палестині, він почувався вже цілком дорослим, справжнім чоловіком. Він був воїном, захисником, ратоборцем, котрий склав присягу на вірність цезарю і міг довести це будь-кому. Пантера не мав якогось значного досвіду в коханні, проте мав велику охоту все компенсувати якнайшвидше. Адже по всьому йому доведеться служити тут довго, дуже довго.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 06.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись