Євангеліє від Пантери

Розділ ІІІ

Розділ ІІI.

 

Пантера чвалав до фортеці і відчував у власному серці надзвичайну радість. Його тіло, трохи виснажене нічними любощами, було рухливим. Душа, втішена зустріччю з жінкою, хотіла співати. Лише червоні від недосипання очі виказували тілесну втому елліна. Він повертався до гарнізону, сповнений гарних надій і щирої радости. То була ніч, яку варто було запам’ятати надовго, хай навіть Пантера і отримає догану за те, що не ночував у фортеці. Але ж у нього вільний день, він має право провести його у власне задоволення, хай навіть і за межами військової фортеці. І ця ніч – то гарна ознака того, що його служба у Палестині буде мирною і щасливою.

Юнак навіть не здогадувався, що за кілька годин Єлисавета візьме гроші, які він залишив їй як плату, і однесе їх міднику Ціону. Той проб’є у драхмах дірки і монети перетворяться на намисто. Це намисто жінка завжди носитиме на грудях, бо воно буде їй довічним нагадуванням про гріх, який вона скоїла цієї ночі. А підвечір додому повернеться її чоловік, священик Захарія, котрий відбув свою чергу служіння при Храмі. Він уперше за багато часу побачить свою дружину іншою, не такою як завжди – із сяючими очима, щасливим обличчям, ніби поцілованим сонцем, з легкістю в рухах і ніжністю в голосі. Він побачить святковий стіл, накритий для нього, приготовлену для купання діжу з водою, і розстелену для сну постіль. І йому здасться, що то не ця – стара, завжди невдоволена Єлисавета, котра вигнала з дому навіть служницю, а та – юна, давня, весела Єлиса, яку він зустрів багато років тому. І Захарії раптом схочеться оволодіти нею, ніби тією сором’язливою цнотливицею, з якою вони колись побралися. І він не зможе стримати себе, і забуде на мить про власну обіцянку довіку служити лише Господу і любити лише Його, і тільки Його. І вони кохатимуться з Єлисаветою увесь вечір. А потім, втомлені і щасливі, полягають спати. І то буде їхній перший щасливий спільний сон за багато років. Бо ніхто достеменно не знав, що саме їх розділило – безпліддя Єлисавети чи безмежна любов Захарії до Бога.

Пантера прошкував вузенькими вулицями, уважно вдивлявся у будинки, спостерігав за поодинокими жителями міста, котрі вже повставали до роботи і траплялися дорогою. Люди теж звертали увагу на юного красеня, котрий легко прошкував каменистими вулицями. Вони зауважували його сяючі очі, радісну усмішку, й обличчі, яке світилося ніби оточене німбом. І мимоволі й самі усміхалися, заряджалися зранку добром на увесь день. Гарний настрій однієї людини завжди передається оточуючим, а позитив, який випромінює щаслива душа, падає золотим піском на все, що є навколо.

Звернувши на одну із вулиць, Пантера несподівано став свідком негарної ситуації. Троє юдеїв – бородатих, похмурих – знущалися над своїм одновірцем. То були досить міцні чоловіки віком за тридцять років, з виду – звичайні трударі, хоча і з лихими очима. Четвертий, котрий зазнавав збиткування, був молодшим – мав не більше двадцяти літ. З виду – теж трудяга, хоча очі мав радше ангельські. Що саме вони не поділили о такій ранній порі – того Пантера не знав.

– Ми казали тобі, щоби ти з батьком сюди більше не приїжджав? – Допитувався один із трьох.

– Казали. – Похмуро мовив молодик.

– Ми казали тобі, щоби ви з батьком не переходили нам дороги?

– Ми не переходимо.

– Ти не відповів!

– Казали.

– Ви, кляті прихідьки, відбиваєте у нас клієнтів.

– Ми просто добре працюємо. Краще за вас. Тому клієнти самі нас знаходять.

– Замовкни, бевзю! – Чоловік раптом із силою вдарив молодого в живіт; той зойкнув і зігнувся.

– Це лише початок! – Чолов'яга урочисто звів догори вказівний палець десниці.

– Так, початок. – Погодився інший, і раптом разом із третім заходився гамселити хлопця кулаками.

Нещасний парубок не відбивався. Він або ж був розчавлений психологічно, або ж просто не вмів дати відсічі. Удари нападників сипалися йому на голову, на плечі, груди й спину, а молодик лише стогнав та затулявся.

Чоловіки розмовляли арамейською, тож навіть наблизившись, Пантера не міг збагнути змісту їхньої розмови. Тих уроків, які він отримав на облавку вітрильника, було недостатньо для вільного розуміння діалогів місцевого люду. Але те, що троє били одного йому зовсім не сподобалося. Це було не шляхетно, не по-людськи. Вільна людина не може дозволити собі бити іншу вільну людину маючи чисельну перевагу. Лише сам-на-сам. Так Пантеру вчив батько, а того, у свою чергу, – дідо. Тому те неподобство, що бачили очі юнака, надзвичайно його обурило. Без жодних душевних коливань парубок направив свої стопи у бік ворогуючих.

– Гей, хлопи, чого ви гуртом напосіли на одного?! – Гукнув Пантера здалеку.

Чоловіки були настільки зосереджені на помсті, що навіть не помітили появи небажаного свідка. Його гучний вигук примусив усіх на мить зупинитися.

– Це ще хто? – Здивувався очільник гурту.

– Та ще й не наш, – мовив похмуро другий.

– Падлючий еллін. Або римлянин. – Піддакнув третій.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 11.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись