Євангеліє від Пантери

Розділ VII

Розділ VІІ.

 

Єрусалим виявився для Пантери не лише незвичайним, а й до певної міри незручним містом – тут не було жодного еллінського чи римського храму. Навіть попри те, що в його межах проживало чимало вихідців з інших країн. Були лише синагоги, де збиралися юдеї задля демонстрації один перед одним власного благочестя та знання букви Закону. А ще Храм – центральне, головне святилище, куди на свята збиралася публіка з усіх усюд. Неможливість здійснити релігійні обряди, принести подання рідним еллінським богам дратувала і водночас засмучувала юнака. В Антонії було власне невеличке святилище, кумирня, де знаходились зображення богів, і де легіонери мали змогу справляти власні релігійні обряди. Але що таке малесенька кумирня військової фортеці порівняно з намоленою спорудою, де всі обряди здійснюють благочестиві жерці? Проте юнакові доводилось звикати до подібних незручностей. Хто сказав, що армія – то суцільний комфорт? Насправді армія – то безперервні випробування і складнощі: для тіла, розуму, духу й душі. По деяким часі Пантера призвичаївся, його почало вдовольняти те куце святилище, адже там вистачало місця усім: Зевсу, Аполлону, Аресу, Афродіті... Зрештою, остання була завжди з ним, перебуваючи у шкіряному гаманці. Молитися богині – тій, яка мала б захищати його від біди і нещастя, – можна було будь-коли і будь-де.

Юнак часто роздивлявся її – найчарівнішу, найпрекраснішу з-посеред небожителів, яка власною красою здатна затьмарити сонячний диск Геліоса. Пантера не відав, чи так насправді виглядає Афродіта, адже її виготовив майстер на власний розсуд, відтворивши те, що він бачив у власній таки уяві. Пантері доводилось бачити зображення Афродіти – у вигляді мармурових чи бронзових скульптур, теракотових статуеток, ба навіть на барельєфах. І усі вони виглядали нарізно, принаймні з обличчя. Тож який саме вид має богиня кохання – того він напевно не знав. Щоправда, така доля спіткала не лише Афродіту, а й інших еллінських богів і богинь. Усі вони були різні і несхожі, адже виходили з-під майстровитих рук різних еллінських митців, тому кожен автор вкладав у витвір щось особисте, інтимне, чуттєве, знане лише одному йому. Авторська рука створювала оригінал, який попри стандарти, що ними мав керуватися митець, призводила до появи цілком нового витвору мистецтва. Саме тому зображення еллінських богів були несхожими, і в них важко було упізнати конкретного бога чи богиню. Єдине, що виділяло кожного з небожителів, то це власні фізичні кондиції, піднесені до рівня мистецького стандарту. Зевс завжди виглядав поважним і мудрим чолов’ягою, таким собі патріархом усього еллінського сонмища мешканців Олімпу. Гера заспіль була негарною, мала грубе обличчя і дещо лупаті очі. Аполлон неодмінно виглядав досконало, мав атлетичні проте не гіпертрофовані форми. Ерот викликав усмішку своїм пухким дитячим тілом та круглими щічками. Усе це неодмінно мало б пробуджувати у віруючих сумнів і здоровий скепсис щодо самого факту існування богів. Проте, щодня розглядаючи малесеньку скульптурку, яка вільно вміщалася у п’ястуку, щодень звертаючись до неї з молитвами та проханнями, юнак поволі почав призвичаюватись до думки, що його Афродіта – найсправжнісінька, що саме з оригінальної вроди створювалась скульптура. Отже, в його руках перебувала справжня Богиня – така, якою вона була насправді.

Попри власну відданість рідним богам Пантера почав цікавитися вірою тубільців. Він розпитував про те своїх товаришів, котрі раніше служили в Палестині і зналися на місцевих звичаях, та й самих юдеїв під час своїх прогулянок містом. Народ тут був охочий до розмов, а декотрі і неабияк охочі до спілкування про релігію. Немає нічого більш благочестивого, як навернути до юдейства язичника, примусити того обрізатися, просвітитися серцем і прийняти віру Авраама. Те неодмінно зарахується правовірному юдею після смерти, адже примножуючи кількість юдеїв на землі, збільшуючи число тих, хто здійснив гіюр, юдей тим самим зменшує і кількість нечистих гоїв у світі. Неодмінно колись прийде час, коли увесь світ матиме обтяту крайню плоть, буде осяяний світлом юдейської релігії, віри у Єдиного Бога, Котрий створив Світ упродовж шести днів і залишив своєму обраному народові скрижалі із десятьма Божими заповідями. Неодмінно колись таки прийде час, і усі люди на суходолі стануть юдеями, тобто ближніми, котрих заповідано возлюбити як самого себе. Отоді і прийде справжній Рай, той Рай, з якого за гріхи було вигнано прабатьків Адама та Єву.

Пантера збирав інформацію про юдейську віру по крихтам, крапля за краплею. Щось йому здавалось дивним і неприйнятним, щось цікавим, ба навіть і не позбавленим мудрости й логіки. Із цих знань він будував власне бачення чужої релігії, відсіював неважливе і залишав лише те, що йому припадало до душі, влягалося медовим єлеєм на серці. Так народжувалась істина, так у свідомости Пантери утворювався новий світ. Чи прийде він сам у цей світ, і чи готовий буде прийняти його, запустити у власне серце, того юнак напевно не знав. Бо просто не уявляв, як можна проміняти любов і відданість своїй покровительці Афродіті й богам-олімпійцям на віру в невидимого, незнаного, незрозумілого Бога юдеїв.

А ще Пантера щиро чудувався тому, з яким пієтетом і повагою юдеї ставляться до Тори – рукописної збірки, де описана історія їхнього народу та закони, якими вони мають керуватися у повсякденні. Дивуватися було чому: Еллада мала велику кількість філософів, поетів, істориків та драматургів, котрі залишили після себе сотні, тисячі найрізноманітніших текстів. Елліни добре зналися на літературі, багато читали, мали вдома цілі бібліотеки. Але щоб ось так обожнювати книгу, перетворити сувій списаного гачками папірусу в культ, у тотем, у фетиш, в об’єкт безмежної святости і фактично щоденного поклоніння – цього Пантера збагнути не міг ніяк. Бо й справді важко осягнути, чому юдеї зневажають виготовлені людськими руками скульптури та картини, і водночас возвеличують та обожнюють такий само рукодільний папірус. Щоправда, декотрі з його респондентів досить зрозуміло пояснювали юнакові, що святість має не сама книга, як матеріальна річ, а інформація, що в ній схована, Божественна істина, яку Господь возвістив Мойсею під час втечі з єгипетського полону і помістив поміж непоривних рядків тексту. Та Пантера більше вірив власним очам, аніж вухам: якщо цілують, якщо торкаються варгами свитку, якщо ховають сувій папірусу у срібні шати чи у розшиті золотом чохли, отже обожнюють, вклоняються і підносять до культу! То як їх зрозуміти, цих розумних, письменних, проте чванькуватих і зарозумілих юдеїв?



Володимир Сіверський

Відредаговано: 11.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись