Розділ 2. Початок пригод

Прийшов до тями Славко з жахливим передзвоном в голові й солоним присмаком крові в роті. З зусиллям розплющивши очі і піднявшись з землі очманій хлопець побачив незнайомий краєвид, що розкинувся перед ним. Замість звичного сільського ставка, в якому він тільки-но купався й рибалив, його погляду відкрилося велике озеро посеред якого бовванів острівець зарослий очеретом. Навкруги панувала дивовижна тиша й спокій. Тепле повітря було насичене якимось незнаними запахами і ароматами. На чистому, безхмарному небі багряна куля сонця мала ось-ось торкнутися обрію.

Оглянувши себе парубок подвоїв своє, вже і так не мале, здивування. Він був одягнутий в якесь незвичне, не притаманне йому, вбрання. Легкі плетені сандалі на босу ногу, просто покрою штани з цупкої чорної тканини, біла сорочка що ледь не сягала колін і була підперезана в поясі звичайною вірьовкою, поверх плеч був накинутий довгий темно-зелений плащ. Одного погляду вистачало, щоб розігнати будь-які сумніви в тому, що весь одяг не машинний, зроблений на якісь фабриці, а пошитий невідомим кравцем вручну.

І сорочка і плащ на юнакові були оздоблені вигадливими візерунками. Уважно придивившись них Славко не стримався від захопливого зойку та ледь не затанцював від радощів. Він швидко впізнав цей витончений орнамент, і миттєво здогадався де зараз знаходиться. Хлопець вже якось бачив подібну мережку на вбранні коли проходив одне з випробувань в грі «Пригоди в Смарагдовому князівстві». Вона належала Сестринству Віщунок і була їхньою емблемою: золота зірка – знак Великого Одкровення від якої тягнулась срібна спіраль – символ Вищого Знання і все на темному тлі Всесвітньої Безкінечності.

Що ж, мрія Славка збулася і він знову потрапив у дивовижну країну майбутнього. Як це трапилося парубок не мав і найменшого поняття. Зрештою таке питання його тепер особливо і не хвилювало. Хлопець більше переймався тим як діяти дальше, куди іти та що робити в дану хвилину. Підказка надійшла від перстня, на якому маленький смарагд враз життєрадісно заблимав, наче говорячи: «Не переживай. Прямуй вперед. Я покажу вірну дорогу». І він прислухався до цього мерехтіння та пішов у тому напрямку який показував цей своєрідний дороговказ.

Десь за сотню кроків юнак знайшов на березі вутлого човна з двома веслами. Якусь секунду повагавшись Славко зміркував, що то мабуть для нього залишили, щоб він міг добратися до острівця що виднівся посеред озера. Раніше хлопець ніколи не займався веслуванням, тож порівняно невелике за відстанню плавання зайняло у нього чимало часу. Сонце вже практично заховалося за горизонтом, як він нарешті дістався острова. Тут на парубка вже очікувала темна фігура людини, з голови до ніг закутана в плащ, такий самий який зараз був одягнутий на ньому.

Заклично змахнувши рукою вона безмовно попрямувала в глибину острова, до невисокого стрімчака, що ледь виднівся у вечірньому присмерку серед густого верболозу. Славко слухняно почимчикував вслід за мовчазним провідником, і незабаром вони, обоє, опинилися звивистим отвором-щілиною, що зміївся в прямовисній гранітній стіні. Так і не промовивши ні слова за цей час, й навіть ні разу не оглянувшись, чорна постать прудко прошмигнула в цей вхід залишивши хлопця одного.

Юнак без будь яких вагань теж протиснувся у цей вузький лаз, і спершу на якусь мить зупинився даючи своїм очам можливість хоч трохи звикнути до непроглядної темряви. Та потім згадав що у цьому світі він все-таки чарівник і має магічний артефакт-перстень, а тому швидко прошепотівши кілька слів заклинання начаклував цілий рій яскравих світлячків. У їхньому сріблястому мерехтінні він побачив, що знаходиться в коридорі який стрімко опускається в глибину гори. Проводиря ніде не було видно, та хлопцеві він вже не був особливо й потрібен. Дорога була одна і вела вона у незвідані та загадкові підземелля острова. Навчений грою Славко спершу помолився всім богам і попрохав у них благословення й підтримки, а вже потім розпочав свій подальший шлях.

Тривала ця мандрівка довго, парубок здогадувався, що він вже напевне знаходяться десь під поверхнею води. І ось після чергового звороту коридору провидиця чарівник потрапили в невеличкий підземний грот. Напівтемну печеру посеред якої чорнів круглий отвір. Тут на нього чекали дванадцять жіночих постатей. Усі в вишуканому вбранні Віщунок, рішучі та зосереджені на вигляд. Кожна тримала в руках символ свого Оберегу; гілочку якогось дерева, оберемок зілля, чи букет квітів.

Та довго роздивлятися жінок хлопцеві не дали. До Славка підійшла одна з провидець і запитала:

– Брате Святозаре, чи готові ви до стати на Дорогу Долі? Чи чисті ви серцем і душею? Чи хочете досконало пізнати таїнство свого єства?

– Так! – трішки розгублено відповів юнак і відразу ж поспитався. – А що я для цього маю зробити?

– Ось тут, – махнула в сторону отвору, з якого вився легкий дим, провидиця, – знаходиться магічне Джерело Божої Благодаті. Колись на його місці Провідники відкрили одну із Священних Брам для Переміщення в цей світ. Тепер звідси починається шлях яким можна пройти в потойбіччя. В країну Первородного Хаосу де неймовірним чином переплелися минуле, сьогодення і майбутнє.

Відразу попереджу, що здійснити таку подорож  здатні лише одиниці, обранці богів, у яких є певне призначення в цьому світі. Надзвичайно складно пробратися через лабіринт власних емоцій, мрій, фантазій та ілюзій до тих потаємних закутків свідомості в яких приховане твоє справжнє «Я».

Більшість з бажаючих пройти Дорогою Долі поверталися ні з чим. Ми віщунки, Хранителі Джерела, хоч і допомагаємо чим можемо, проте все залежить від самої людини. Тож, якщо ти відчуваєш себе готовим до мандрівки – вирушай.