ВартовІ Князя КрасносвІта

Розділ 4. Князівський виклик

Звістка про терміновий виклик у столицю надійшла до Славка надвечір. Доставила її молода вістівниця одягнута в світло-зелені шати Особистої пошти Великого Князя Смарагдового князівства. Шанобливо схиливши голову у вітанні вона простягнув чарівникові ретельно запечатаний конверт й промовила:

         – Майстре Святозаре, Великий Князь Красносвіт люб’язно прохає вас не баритися з відповіддю на це послання.

         Маг розуміюче кивнув головою у відповідь, взяв листа й швидко пробіг очима акуратно написані рядки. На тонкому білому пергаменті красивим почерком було виведено: «Вельмишановний друже Святозаре! Його Високість, шляхетний Князь Красносвіт, люб’язно запрошує вас якнайшвидше прибути в місто Святоград для отримання почесної нагороди, як знак князівської вдячності за героїчні вчинки здійсненні вами в Кіммерії». Послання було підписано іменем Першого князівського помічника воєводи Добромира. Після розлогого підпису йшла коротка приписка: «Для пришвидшення поїздки вам надається один з князівських драконів».

Прочитавши все, чаклун засунув аркуш за пазуху й запитав у поштарки:

 – Як тебе звати сестро? Довго діставалася сюди? Мабуть хочеш попоїсти й перепочити?

Листоноша, худорлява маленька дівчина з круглим обличчям поцяткованим ластовинням й носом схожим на мініатюрну картоплину, стримано позіхнула й тихенько відповіла:

– Звати мене Зореслава. Добиралася я до вас на драконі від самого світанку. Чесно кажучи дещо втомилася від цього тривалого перельоту й залюбки б трішки перекусила та подрімала. 

– От і добре. Зараз тебе нагодують й проведуть в гостьові покої. А завтра на світанку ми разом  і вирушимо в дорогу.

Передавши опіку над посланцем князя служкам замку, Святозар подався до брата Чорновуса. Мудрий наставник й щирий порадник парубка якраз давав настанови своїм новим учням зі самоконтролю та твердості духу. Відбувалося це на невеличкій галявині на тлі мальовничого гірського краєвиду. Старий вчитель одягнутий в коротку лляну сорочку, товсті вовняні штани та легкі капці на босу ногу терпеливо повчав десяток юнаків та молодих чоловіків, які обступили його з усіх сторін. Глухий баритон вчителя доніс до вух Святозара слова, що в будь-якому іншому місці вважалися б великою крамолою. Проте тут, подібна «єресь», була звичним явищем.

– Закарбуйте собі на носі раз і назавжди, – гримів Чорновус. – В справі якій ви присягли служити розраховувати треба в насамперед тільки на себе. Не чекайте милості та допомоги від богів. Не надійтеся на прихильність долі. Не тіште себе думкою про всесильність Добра. Бо саме ви, ваша сила волі, ваша майстерність та відчайдушність і є тою, непереможною потужною зброєю, що здатна зупинити сили Зла в цьому світі.

Та перед тим як вступити на смертельний герць зі слугами Темряви ви маєте здолати перш за все свої внутрішні слабкості, власну нерішучість та непевність. Ви мусите пізнати найменші частинки свого тіла, найглибші нетрі свідомості, найпотаємніші думки й бажання душі. Лише повна гармонія самого з собою допоможе вам здолати свій страх та біль. Додасть незламності духу й мужності характеру. Зробить нездоланними, могутніми й безстрашними ворогом всякої нечисті.

Ніхто із вас не потрапив сюди випадково. За кожним, з тут присутніх, вже давно й уважно спостерігали наймудріші з братів-Магістрів нашого Братства. Більшість з вас вже має звання Майстра, а дехто навіть претендує і на титул Магістра, тож у мене немає потреби роз’яснювати елементарні ази нашої магічної майстерності. Ми почнемо з важливих, головних речей, і тут я буду невблаганний. Не сподівайтеся на мою жалість, не просіть поблажливості та допомоги, бо там, на полі бою, від слуг Темряви, ви не дочекаєтеся – ні жалю, ні поблажливості, ні допомоги.

Добре запам’ятайте собі на все життя: справжній воїн Світла всесильний. І дає йому таку колосальну могутність його непереможний дух, твердість характеру й непохитна впевненість у своїх можливостях. Усвідомлення цієї простої істини ще прийде до вас через різноманітні тренування й випробування, Одне з яких ми почнемо негайно ж. Брате Легконіг, підійдіть до мене…

Слухаючи цей вступний монолог, Славкові стало трохи жаль тих новачків, що зараз мовчазно стояли поряд з Чорновусом. Ще зовсім нещодавно хлопець і сам був у такому ж становищі й добре знав яким нещадним може бути в навчанні старий наставник. Часто його уроки були настільки виснажливими, що змушували потайки думати про втечу з замку. Та минуло зовсім небагато часу і чарівник зрозумів настільки магістр Чорновус мав рацію і як часто його настанови стають йому в нагоді при ґрунтовному освоєнню тих чаклунських талантів якими наділили його боги й доля.

Виявилося також, що насправді вчитель зовсім не той деспотичний тиран, як спершу можна було подумати, а турботливий та вимогливий друг, який дбає про майбутнє своїх учнів. Завдяки його старанням молодий чаклун суттєво поповнив тут свої знання магічних премудростей, а головне почав помаленьку розбиратися в тих тонкощах Дару Богів, якого він отримав на Дорозі Долі.

Тож вирушаючи в далеку дорогу, до столиці, юнак вирішив спершу розповісти про князівське запрошення старому вчителю. Відірвавши тихим покашлюванням його від заняття, ворожбит промовив:     

– Мене негайно викликають в Святоград.

– Навіщо? – Чорновус помахом руки відпустив на короткий відпочинок учнів й пильно глянув на юнака.

– Не знаю. Офіційно для того, щоб вручити нагороду за Кіммерію. Та мабуть сталося щось невідкладне та важливе, бо написав сам Головний радник Великого князя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше