ВартовІ Князя КрасносвІта

Розділ 8. Нові неприємності

Нажаль сподівання про тихий та безтурботній відпочинок виявилися марними. Настирливе торгання за плече й незнайомий голос над вухом вирвали чаклуна з приємного полону солодкого сновидіння.

– Друже Святозар, прокиньтеся. Дуже потрібна ваша допомога.

Відкривши очі ворожбит побачив над собою молодого парубка в шатах князівського дружинника. Обличчя у вояка було перекошене від хвилювання й стурбованості.

– Що трапилося? – з завмиранням серця передчуваючи лиху звістку спитав Славко.

– Брат Вернидуб помирає!

– Як помирає? Чому помирає? Що за нісенітниця? Я ж нещодавно бачив його живого та неушкодженого! – вигукнув чаклун зіскакуючи з постелі.

– Вибачте, та я сам нічого достеменно не знаю, – відповів дружинник. – Щойно мене розбудили та наказали негайно привести вас в кімнату сотника. 

Похапцем одягнувшись маг без лишніх запитань поспішив за вояком. За якусь мить він був біля ліжка потерпілого, поряд якого вже знаходилися Інісмей та Крутивус. Сам Вернидуб лежав блідий й непорушний. Очі його були заплющені, губи посиніли, груди важко здіймалися під переривчастим подихом. Поклавши сотнику руку на лоба чаклун відзначив, що він покритий холодним наче крига потом. Відірвавши погляд від постраждалого хлопець запитав:

– Що з ним?

– Вкусила отруйна змія – коротко кинув Крутивус.

– Ми знайшли його кілька хвилин тому в саду непритомного, – подав голос степовик. – Біля нього лежала розрубана навпіл велика гадюка. А на стегні в друга Вернидуба є сліди від зубів цієї гадини. Хоча, скажу чесно, вперше бачу, щоб наслідки від укусу були настільки фатальним.

– Так, – погодився Славко, – думаю, якщо негайно не взятися за лікування друг Вернидуб довго не проживе.

– Саме тому ми й покликали тебе, – промовив Крутивус, – Ти ж у нас Майстер Зцілення і напевне зможеш його врятувати?

– Я спробую, – сказав юний чарівник і відразу ж рішуче скомандував. – Допоможіть мені роздягнути дружинника, нагрійте води й принесіть сюди мою дорожню сумку.

Інісмей та Крутивус відразу взялися роздягати Вернидуба, а князівський дружинник кинувся у кімнату чаклуна виконувати його розпорядження. Славко же витягнув із-за пазухи невеличку дерев’яну фігурку бога Перуна й опустившись на коліна почав молитися. Більш інтуїтивно ніж свідомо його розум почав підбирати ті слова заклять, які мали розбудити магічні сили здатні вилікувати бідного сотника. Саме в тому й полягала основна відмінність між звичайним чарівником і наділеним божественним даром мага-цілителя. Останній ніколи не задумувався над тим як і чим йому рятувати з біди хворого. Він просто відпускав своє єство на зустріч тій, часто незбагненній, силі ворожби, що завше вміла та могла сотворити справжнє чудо.   

Коли мереживо молитви-закляття було вправно зіткане в міцне сяюче павутиння чарів хлопець дбайливо огорнув ним непорушного Вернидуба. Турботливо закутав у мерехтливий цілющий кокон енергії Світла та Добра, що мав висмоктувати з тіла безстрашного воїна всю отруту, яка в ньому була. Прикрив нездоланним щитом магії й чарів, який мав перепинити всі шляхи для слизьких щупальців смерті, що вже нахабно тягнулися зі світу потойбіччя до князівського вартового.

Інісмей в міру своїх ворожбитських можливостей старався допомогти юному чарівникові. Схиливши голови кочівник тихенько наспівував молитву якомусь своєму степовому богу. Взявши побратима за руку він щедро ділилися зі Славком усією магічною енергію, яку тільки мав. Віддавав всі свої сили заради того щоб врятувати молодого воїна з тенет небуття. І відчайдушні потуги двох ворожбитів врешті-решт дали свої результати. Минуло чимало часу перш ніж обличчя Вернидуба все ж ожило та почало повільно вкриватися блідо-рожевим рум’янцем. Подих його вернувся у звичний ритм. Тіло почало тіпатися мов у лихоманці. З вуст зірвалися глухі стогони.

Весело всміхнувшись на це Славко радо кинув:

– А зараз давайте влиймо йому в рот кілька капель екстракту м’яти та малини. Це хороший обезболюючий та потогінний засіб який неабияк прискорить виведення отрути з організму хворого.

Інісмей розуміючи кивнув головою в усьому погоджуючись з думкою свого побратима. Кочівник припідняв і притримував голову Вернидубові, поки Славко вливав у відкритий рот сотника цілюще зілля з пляшечки. Коли всі його настанови були виконані юний цілитель дбайливо вкрив непритомного сотниками кількома теплими перинами і тільки після чого полегшено зітхнувши сказав:

– Я зробив, все що тільки зміг. Тепер його доля в руках богів. Та думаю все буде добре і до вечора друг Вернидуб буде вже на ногах. Потрібно тільки часто напувати його чаєм з липи у який обов’язково додавати трохи сиропу горобини та калини. А ще час від часу мусимо обтирати тіло рушниками змоченими в слабкому розчині лимонного соку, щоб змивати зі шкіри отруту яка виходитиме назовні з організму.

– Я цим негайно займуся, – промовив Крутивус. 

Дипломат швидко вийшов, а Славко задумливо промовив:

– Хотілося б побачити ту змію яка вкусила нашого друга.

– Діло кажеш, – відповів Інісмей і попрохав дружиннику, що мовчки стояв поряд них, – Залишаєтесь на сторожі в цій кімнаті до тих пір поки вас не змінить інший вартовий.

Обидва маги мовчки вийшли з дому й швидко пройшли до того місця де на бідолашного сотника напала змія. Сталося це за будинком біля великої старої вишні. Розглядаючи все навкруги чаклун без проблем здогадався як саме відбувалася сутичка. Очевидно гадина знаходилася на дереві і коли князівський дружинник проходив під ним накинулася на нього зверху. Якимось чудом воякові вдалося скинути з себе зміюку та розрубати її мечем, хоча перед смертю вона все ж встигла  вкусити його. Залишилося тільки гадати звідки ця гадюка заповзла у сад такої холодної пори та якої мари зненацька напала на Вернидуба.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше