Розділ 11. На байдаку по Росаві

Загалом «Чайка» показала себе хорошим швидкохідним суденцем, а дід Щукар – її досвідченим капітаном. Спритно поставивши вітрило старий зручно вмостився поряд кормової надбудови байдака й вчепившись там в кермо, перестав цікавитися своїми пасажирами.

А вони, щоб не заважати йому, поспішили розташуватися в просторому трюмі. Тут хоч і панувала прохолодна напівтемрява й ніздрі лоскотав різкий запах риби, було все ж сухо та доволі затишно. Досвідчений Крутивус з допомогою дружинників натягнули для кожного з мандрівника по гамакові. В них мандрівники мали провести наступні ніч та день.

Переконавшись, що з Вернидубом все гаразд і сотник не потребує більше його цілительської допомоги Славко запропонував:

– Давайте, я поки, що повартую на палубі. Завжди треба біти на сторожі, бо хто зна, що може трапитися в дорозі.

Красносвіт згідливо кинув головою, а Інісмей додав:

– Гаразд іди, я тебе потім заміню.

– Я з тобою, – схопилася Дзвінка.

Юний маг не заперечував проти такої компанії і вони разом швидко вибралися на палубу.

А назовні, тихий зоряний вечір, вже владно накрив все довкола, своїм тьмяним покривалом. За бортом байдака ледь чутно плескотіла  річкова вода, яку хвацько розрізав гострий ніс «Чайки». Над смолисто-чорною гладдю Росави з’явилися поки що поодинокі клапті рідкого туману. Поривчастий північний вітер здавалося проймав до кісток.

Сховавшись від його різких подихів за щоглу парубок присів на палубу біля дівчини та запитав:

– Тобі не холодно, сестро?

– Ні, я не замерзла, – відповіла вона йому, і несподівано додала. – З тобою мені завжди тепло й затишно, брате Святозар.

Парубок повільно нахилив голову й замислився над тим, що ж хотіла йому сказати цими словами дівчина. Він вже був достатньо дорослий, щоб розуміти натяки такого ґатунку, однак ніколи раніше не чув їх в свою адресу. Вдома, йому подобалася одна з однокласниць, та підійти і навіть просто порозмовляти з нею йому ніколи духу не вистачало. Тут же він хоч і потрапив у тіло зрілого юнака, в душі залишався несміливим хлопчаком, у якого навіть думка про щось подібне викликала сором’язливу збентеженість.

Не знаючи що відповісти хлопець зніяковіло мовчав, зате його співрозмовниця продовжувала щебетати:

– А ти доволі незвичайний парубок. Я це зауважила ще під час нашої попередньої мандрівки до кочівників, а сьогодні остаточно переконалася в цьому. Коли ми проводили ритуал, то у мене з’явилося дивне враження наче у твоїй свідомості існують дві сутності. Невже таке буває у всіх чарівників? Мені раніше про це не доводилося чути. Мабуть то є ваша велика таємниця. Ще я помітила хвилі тепла й ніжності що линули від тебе в мою сторону. Від них на душі враз стало так приємно і радісно, що й не передати простими словами. Подібного задоволення й насолоди мені ніколи раніше не доводилося відчувати.

Від цих слів Славко полегшено зітхнув. Ритуал Поєднання завжди несе в собі сплески солодкої ейфорії і бурхливого екстазу. Інакше й бути не може, адже при ньому відбувається ментальна злука чоловічого й жіночого начала. Саме тому цей магічний обряд вважається таким важким і виснажливим у чарівників. При ньому надзвичайно складно контролювати свої почуття та емоції. Потрібна неймовірна сила волі, щоб не перейти межу, своєчасно розірвати телепатичний контакт й надійно відгородити свою свідомість від впливу сутності протилежної статті. На жаль Дзвінка була непідготовлена до цього всього, а тому залишилася практично незахищеною від побічної дії ритуалу. Та парубок підтримував чаклунський зв'язок лише крихітну мить, тож небажані наслідки їхнього поєднання мали б незабаром зникнути, а  все побачене і почуте дівчиною непомітно забутися.

Тиха розмова між двома молодими людьми не залишилася непоміченою керманичом байдака. Голосно кахикнувши дід Щукар почав наспівувати своїм чудернацьким акцентом доволі таки фривольну пісеньку.                  

 Ой болить ня головонька та й межи плечима!

Треба мені чумаченька з чорними очима.

Ой не того чумаченька, що він чумакує,

Але того чумаченька, що файно цілує.

Ой болить ня головонька від самого чола,

Не була я із миленьким ні нині, ні вчора.

Не була я із миленьким ні вчора, ні нині,

Ой як більше вже не буду, то буде по мині.

Ніяково посміхнувшись одне до одного Славко і Дзвінка перейшли на ніс байдака. Спершись на борт дівчина замріяно промовила:

– В школі Братства Дружби старші дівчата мені розповіли мені одну давню легенду пов’язану з Росавою.

– Розкажи її, – попрохав чарівник.

Дзвінка лукаво зиркнула на парубка й почала розповідати:

– Кажуть, що колись давним-давно, відразу після Великого Переселення, біля річки, по якій ми зараз пливемо, жила-була дуже вродлива дівчина на ім’я Росава. І мала ця дівчина коханого хлопця без якого собі життя не уявляла й одного дня. Та доля склалося так, що любимий Росави був змушений поїхати в дуже далеку подорож в іншу країну. Довго дівчина чекала свого коханого, довго мріяла та сподівалася на його повернення, а коли віра закінчилася не стрималася й з крутої кручі кинулася в холодні води річки та втопилася.