Розділ 17. Повернення додому

Літня злива практично вщухла коли Славко прийшов до тями. Тільки десь на віддалі чулися притишені звуки грому, тріскіт блискавиць та все ще накрапав дрібненький дощик. Під бадьорими подихами теплого вітерцю темні грозові хмари квапливо звільняли місце на небі для яскравого літнього сонечка. Чисте повітря пахло озоном, мокрою травою і розпашілою землею.

Парубок піднявся на ноги, і від одного погляду на навколишні краєвиди зрозумів, що він знову повернувся у свій світ. Переміщення відбулося, коли юнак зі своїми друзями пливли річкою в Святоград. Як й минулого разу все сталося несподівано й миттєво. Славко лиш на секунду замружився від легкого запаморочення, а коли розплющив очі, то виявив, що знаходиться вже у власному тілі, а навкруги його оточують рідні, до болю знайомі пейзажі. Той самий ставок де він купався, рибальське спорядження розкладене на бережку, маленьке село у якому мешкали його дідусь з бабусею. Нічого не змінилося, бо вочевидь тут час ішов за своїм ритмом, і відсутність хлопця зайняла в цій реальності лише кілька хвилин його непритомності.

Ще раз скупавшись парубок, зібравши вудки, попрямував до дідусевої хати. В якийсь момент в його свідомості промайнула крихта непевності. А чи було все це насправді? Смарагдове князівство, півроку навчання чаклунських премудростей, вірні товариші по зброї і славна битва з посіпаками зла? Може то тільки його розбурхана уява, невгамовна фантазія, хвороблива галюцинація викликана близьким ударом блискавки. Та ні? Струснувши головою Славко прогнав і найменший натяк на сумнів. Він був переконаний в реальності того що з ним трапилося, як і свято вірив у те, що ще колись повернеться в чарівну країну та ще не раз зустрінеться з добрими друзями і приятелями.