Розділ 4. Повідомлення

– Так, мамо, я добре їм. Ні, не чипси та колу. Ні, я не передумала навчатися на художника. Так, я пам’ятаю, що для тебе це не професія… – Ярина беззвучно видихнула, поки голос матері витікав з динаміка смартфона невпинним потоком.

Яра поверталася після ще одного дня біганини по інститутах, де є художні факультети. Їй навіть пощастило достатньо швидко впоратися до обідньої перерви. У салоні автобуса опівдні було справжнє пекло: нагріте залізо та запах поту зробили повітря тяжким, задушливим. Ярі здавалося, що на її підігрітих сонцем плечах можна смажити яєчню. До всього цього ще додався щоденний контрольний мамин дзвінок. Не відповісти на нього – собі дорожче. І коли мама закінчила з обов’язковим допитом, вона за звичаєм перейшла до детальної розповіді про успіхи молодшої доньки. Ось сьогодні, наприклад, Ніка зробила Більбо моднячу зачіску, пов’язавши на його довгі вуха рожеві стрічки. 

«Тримайся, друже», – подумки поспівчувала улюбленому псу Яра.

Вона дозволила голосу матері дрейфувати на краю свідомості, поки перед очима за вікном проносилися схожі один на одного старі радянські будинки. Їхні сірі фасади розфарбовували рекламні щити та вітрини сучасних магазинів.

Та Яра бачила не місто, а бурштинові очі. Вона за звичкою художника замислилася, які кольори помітила в них. Жовта охра і трохи помаранчевого кадмію? І ще якийсь теплий відтінок. Навіть не один, бо там було набагато більше кольорів. Таких, що можна спостерігати у полум'яному літньому заході чи у золоті густого меду. І все це підкреслювало холодне срібло сніжного волосся, що у світлі ліхтаря переливалося, наче ртуть.

То було вперше, коли Яра так спокійно змогла розгледіти одного з «них». І тепер, згадуючи його погляд зі спалахами вогників і дивну усмішку, розуміла, що він справді відрізнявся від усіх хлопців, яких вона зустрічала.

Відтоді як Яра поговорила з хвостатим із дивним ім’ям Дар, минув майже тиждень. Коли того вечора вона повернулася додому, на свій подив таки заснула. Та й не просто заснула, а провалилася в глибокий сон, щойно її голова торкнулася подушки. Втома від біганини та потрясінь виявилася сильнішою за усі тривоги. Здається, та гидка стрига справді поглинула добру частину її сил.

Прокинулася дівчина вже після полудня, в тому ж запорошеному і брудному одязі, в якому повернулася додому. Подивилася на свої подерті долоні, і остання надія, що вона просто побачила божевільний сон, остаточно розбилася вщент.

Після душу Яра декілька годин провела за комп’ютером. Навіть всезнайко «Гугл» підтвердив, що стриги – своєрідні енергетичні вампіри, згадки про яких вперше з’явилися в Румунії. Не дуже-то далеко від них…

Ще кілька годин Яра витратила переглядаючи новини на сайтах про зникнення людей. За останні тижні у їхньому Святошинському районі справді додому не повернулися декілька жителів. Їхні бездиханні тіла знаходили в безлюдних провулках. Жодних слідів боротьби чи смертельних ран. Всі померли від раптового серцевого нападу, хоча деякі були на вигляд здоровими й дужими чоловіками. Єдиною зачіпкою було те, що свідки бачили більшість з них з маленькою дівчинкою.

Відкинувшись на стільці, Яра напружено закрутила на пальці пасмо. Тож хвостатий не збрехав. Та стрига прикидалася дитиною, яка заблукала, заманювала добрих людей та випивала з них життя. І якби не Дар, то ця тварюка і її б вбила… А вона йому навіть не подякувала. Натомість добряче тріснула пляшкою по чолі.

Дівчина подивилася у вікно, на двір, який знала ще з дитинства. Звичне місто раптом стало якимось незнайомим світом. Хоч тепер вона чітко зрозуміла, що не втрачає розум, проблема від того не зменшилася. Навіть навпаки, згадуючи, як випадково помічала магічних істот у метро чи посеред вулиці, за кермом автомобіля чи в черзі у супермаркеті, усередині неї ніби все переверталося від суперечливих почуттів страху і здивування.

Істоти з казок і легенд справді жили між людей, ховаючись по темних кутках, чи спокійно прогулювалися у всіх на очах. Дивовижні створіння, такі ж чарівливі, як підступні й небезпечні…

Автобус зупинився і Яра виринула зі спогадів. Двері відчинилися, до салону увійшов високий силует. Підвівши голову, Ярина завмерла. Худа фігура нового пасажира була повністю схованою за темно-сірою, ніби зшитою зі шматків невагомого шмаття, мантією. На місці голови видовжений череп бика з крученими рогами. В глибині порожніх очниць палали зелені вогники.

Автобус поїхав далі. Втомлені спекою пасажири роздивлялися вулиці за вікном. Яра ж не могла відвести погляду від черепоголового. Той заплатив кондуктору, взяв закомпостований талончик та сів за декілька місць від Ярини. І ніхто з його сусідів навіть оком не повів.

– Мамо, тут поганий зв'язок, – тихо мовила дівчина. – Я зателефоную пізніше.

І, не дочекавшись відповіді, обірвала дзвінок. Вона прикусила губу, напружено дивлячись на нового пасажира.

Ніби відчувши її погляд, черепоголовий обернувся й подивився прямо на Ярину своїми вогниками у глибокій темряві очниць. Та квапливо відвела погляд. Але коли знову покосилася на череп, побачила, що той продовжує її роздивлятися.

«Стрига не єдина в цьому місті, хто захоче вирвати твої допитливі оченята», – промайнув у голові іронічний голос.

Автобус зупинився і Яра стрімко зірвалася з місця. Зіскочивши на зупинці, розвернулася та побачила, що з вікна транспорту, що від’їжджає, за нею все ще слідкує рогата черепушка.