Вартові Міста Каштанів

Розділ 8. Втрата

Це здавалося якимось кіно чи епізодом із випуску новин: сині блимавки на автомобілі швидкої допомоги, лікарі у червоних костюмах, навколо зібралося з десяток ґав. Стоячи скраю двору, Яра спостерігала як непритомного Данила кладуть на ноші й заносять в автомобіль швидкої. Таня не відходила від хлопця. Вона вже не плакала, просто дивилася на нерухоме тіло червоними очима, під якими розмазалася туш.

У цьому сум’ятті Дар кудись зник. Яра хотіла вже побігти його шукати – пам’ятала про його поранення. Та коли її руки торкнулися, вона ледь не підскочила. Поруч стояв хвостатий, хоча вона не чула, як він підійшов. Його нога була перев’язана, на бинті проступила червона пляма. Мабуть, він сам вийняв уламок скла – здогадалася Ярина. На блідому обличчі хлопця недбало витерта кров.

– Ти як? Ціла?

– Так, а ти… – вона подивилася на його пошкоджену ногу. – Тобі треба показатися лікарю.

– Не варто – бувало й гірше. Я говорив з охоронцем, розповів йому про вибух.

– Вибух?

– Це те, що завтра буде в новинах. Вибух газово-повітряної суміші, – уточнив Дар. – В старих будівлях, як ця, таке дуже ймовірно. Тож якщо тебе запитають, просто кажи, що почула вибух. Ударна хвиля вибила скло, і ти більше нічого не пам’ятаєш.

– Думаєш, в це повірять?

– Повірять, коли зранку знайдуть усі докази витоку газу.

– І як це…

– У нас є ті, хто займається такими випадками, – запевнив її хлопець. Яра подивилася на молодь, яка квапливо виходила із бокових дверей палацу. Охоронець, мабуть, через розповідь Дара розпочав евакуацію. – Зараз тобі треба повернутися додому, – порадив відьмак.

– Я маю поговорити з Танею.

– Їй нічого не загрожує. Лише буде ставити зайві запитання.

– І я скажу їй правду, – заявила Ярина.

– Та ну? Скажеш, що це через неї на Данила наслали прокляття?

– Прокляття? – Ярина й Дар різко обернулися. Поряд з ними стояла Таня. – Що за прокляття?

Яра кинула на хвостатого напружений погляд. Вона повернулася до хлопця й зовсім не помітила, як Таня до них підійшла.

– Стійте… Точно, прокляття! – дівчина швидко дістала смартфон. – Не може бути… – видихнула вона, з невірою і жахом дивлячись на екран.

Коли вона опустила телефон, Яра побачила, що відлік часу в додатку анульовано. Девайс випав із рук Тані й глухо впав на асфальтну плиту. Дівчина у розпачі хитала головою, в її очах усвідомлення змішалося з глибоким болем.

– Це я зробила… Я його вбила…

– Ще ні, – відповів відьмак, коли підібрав її смартфон. – Однак прокляття буде поступово забирати його життя.

– Дар! – з осудом зиркнула на нього Яра й потяглася до Тані. – Ти не могла знати. Тому це не твоя провина.

– Я наслала на Даню прокляття! – схлипнула вона. – Я вбивця…

Яра хотіла заперечити, та Дар зробив крок вперед і виставив перед Танею долоню з чимось блискучим. Це виявився мідний брелок: кільце, усередині якого було щось на кшталт мідної монетки. Хлопець сказав щось незрозуміле. Монетка, наче жива, швидко закрутилася в кільці, від чого малюнки з обох боків злилися у візерунок, який спалахнув теплим сяйвом. Таня затихла, не відводячи погляду від світла. Її зіниці розширилися.

– Це не твоя провина, – м’яко, наче збирався заколисати дитину, мовив Дар. – Ти забудеш про додаток і його прокляття. З Данилом стався нещасний випадок, і ти до цього не маєш жодного стосунку. А зараз спи.

Монетка різко завмерла, світло згасло. Таня заплющила очі й почала падати, коли Дар її підхопив і обережно поклав на газон.

– Що ти зробив?! – злякалася Яра.

– Це ловець спогадів, – спокійно сказав Дар. – Він нешкідливий. А ось почуття провини може завдати їй значно більших страждань.

Ярина насупилася, не поспішаючи вірити сумнівній магічній штуці. Однак не заважала, поки Дар видаляв додаток. Повернувши телефон у кишеню джинсової куртки Тані, він покликав лікарів і сказав, що дівчині раптом стало зле. Коли один з медиків помітив його поранення й запропонував допомогу, той відмовився й поквапився піти з двору. Хоч Яра не хотіла залишати Таню в такому стані, та зараз подрузі нічого не загрожувало. А ось так просто відпустити хвостатого вона не могла.

– Куди ти йдеш? – наздогнала вона Дара.

– Невтішна втекла. Мені більше нічого тут робити, – не озираючись на неї, сказав той.

Ярина стиснула губи.

– Ми не мали його випускати, – з жалем похитала головою, кинувши погляд на автомобіль швидкої, куди віднесли Данила. – Мовчати було помилкою… Хіба що… – вона кинула гострий погляд на відьмака, коли її вколола здогадка. – Тільки не кажи, що навмисно зробив із Данила приманку? – хвіст хлопця сіпнувся, і Яра зрозуміла, що влучила. Вона обурено поглянула на біляву потилицю. – Ти вийшов за нами у двір і слухав нашу розмову. Ти чекав, бо знав, що Невтішна нападе на нього саме тоді!

– Не знав, але здогадувався. Я мав її виманити.

– Ти з самого початку планував його використати, а не сховати!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше