Розділ 9. Нова приманка

Дівчинка з двома рудими кісками малювала у шкільному дворі крейдою, коли їй у спину влетів футбольний м’яч. Вона охнула від болю й озирнулася. На темно-зеленому піджаку виднівся брудний слід. Збоку почувся задоволений регіт – компашка хлопчаків глумливо посміхалися на іншому боці двору.

– Егей, руда пико! – гукнув найвищий, він же Женя Юрчук. – Принеси м’яч!

Яринка стиснула крейду, однак залишилася стояти на місці.

– Ти шо, оглохла?

Дівчинка поспішила до дверей, бажаючи повернутися у клас. Однак дорогу їй перегородив Женя.

– Тобі вуха прочистити, Чумак? – роздратовано запитав хлопець.

– Відчепись! – вигукнула Яринка.

Женя Юрчук – її сусід з восьмого поверху. Знала, що він навмисне влучив у неї м'ячем. Це було вже не вперше – то закине її ляльку в грязюку, то підмовить дітей з двору її ігнорувати. Одного разу навіть підкинув їй дохлу ящірку в ранець, після чого конспекти так просмерділись, що довелося переписувати вправи в нові зошити.

– Як потрібен м’яч, то сам і біжи за ним, – буркнула Яра, дивлячись собі під ноги. Погляд Жені завжди її лякав.

– Та ти зовсім знахабніла, руда пика, – примружився Женя. – Батьки тебе не виховали? А, точно, твоя ж мамка тебе нагуляла. А чемності не навчила, бо це вже робота складніша, ніж під мужиками лежати.

– Маму не чіпай! – різко підвела погляд Яринка.

Щоки палали від образи й гніву. На очі набігли сльози. Та вона намагалася стримувати їх – не хотіла, щоб хлопці побачили, як вона плаче. Тільки не перед Женею Юрчуком.

– А то шо? Шо ти мені зробиш, руда пико? Твоя мамка весь час просить у моєї позичити грошей. А все одно вдягає на тебе лахміття!

Ярина закусила губу, відчуваючи, як жар від сорому підіймається аж до кінчиків вух. На ній була скромна спідниця із секондхенду та великуватий піджак, який вона доношувала за кузиною. Та хай там як, а гроші у сусідів мама брала нечасто, тільки в такі дні, коли зовсім не вистачало заплатити за квартиру.

– Мама повертає твоїй борг вчасно, – пробубоніла Яра, поки понад усе на світі бажала стати невидимкою. Фізично відчувала зверхні погляди хлопців, які обступили її. Від чого стиснула кулаки так сильно, що стрижень крейди в долоні тріснув.

– А відсотки? – уїдливо посміхнувся Женя. – Ти маєш мені їх відпрацювати. Тож будь слухняною собачкою, принеси м’яч…

Договорити він не встиг – у голову хлопцю влетів м’яч. Женя похитнувся, схопившись за потилицю. Усі здивовано подивилися на нього, а потім вбік. Перед ними стояла дівчинка з чорними хвостиками, які були зав’язані різного кольору стрічками – рожевими й зеленими. На повненьких ногах одна біла шкарпетка сповзла нижче іншої. Дівчинка уперла руки в боки й без жодного натяку на страх подивилася на найвищого хлопця.

– Ось твій м’яч, Юрчук.

Від такого нахабства Женя навіть не одразу зміг заговорити.

– Шо? Та тобі жити набридло…

Він стиснув кулаки й зробив крок в бік дівчинки, коли один з приятелів поспіхом сказав:

– Це Танька Заброда! Вона з мого двору. У неї двоє старших братів-боксерів.

Женя миттю загальмував, ніби в невидиму стіну вперся. Деякий час так і стояв. Вочевидь, зважував наслідки, якщо зачепити молодшу сестру хлопців з професійними навичками биття по пиці.

– Та хай тобі грець! – нарешті пирхнув Женя. – Ще витрачати на таку шмаркачку час, – хлопець пішов за м'ячем. За ним слідом швиденько відступили його шестірки.

Ярина здивовано дивилася їм в спину. Ще ніколи не бачила, щоб Женя перед кимось пасував. Але ще більше її вразила повненька дівчинка, яка з піднятим підборіддям дивилася банді хуліганів услід. У блискучих очах ні натяку на страх, що теж рідкість, коли справа стосується головного розбишаки класу.

– Ти ж Яринка, чи не так? – запитала дівчинка, коли підійшла до неї. – Я все чула. Чому не вмазала цьому телепню?

– Дівчатам не личить битися, – похмуро повторила Яра настанови матері.

– Це дурня! Я постійно б’юся з братами. Хоча іншим про це не обов’язково знати. Хай просто пам’ятають, що вони боксери, – хитро усміхнулася Таня. – А тато каже, що дійсно сильні не нападають на слабших. Такі, як Юрчук, лише намагаються самостверджуватися користуючись з інших, хоча самі боягузи. От побачиш – зацідиш разок цьому здоровилі між очей, то наступного разу тричі подумає, чи варто лізти до тебе.

Яринка закрутила кінчик кіски, знову відчувши прилив сорому й жаху водночас. Куди вона, худа й мала, полізе на високого шибайголову Женю Юрчука з його бандою?

– Я…Я не вмію, – тихо мовила вона. – Не вмію зацідити комусь…

– Не вмієш битися? – здивовано схилила голову Таня, від чого два її хвостики сіпнулися. – О, то я тебе навчу! Після школи підемо додому разом. Я покажу тобі декілька прийомів.