Розділ 12. Здогадки

У приймальні нікого не було: Вовчик і красень з відьмами кудись зникли. Ярина була цьому тільки рада. Вона конче потребувала тиші. Притулившись до стіни спиною, вона намагалася зібрати думки докупи. Від сказаного чорною кішкою голова йшла обертом.

Вона знайшла жар-квітку… Точніше, ця благодать звалилася на неї, як грім, у прямому сенсі слова!

Підвівши очі, Ярина подивилася на своє відбиття у темному вікні навпроти. Звідти на неї споглядала дівчина з розгубленим виразом. Яра ніколи не вважала свої очі чимось особливим. Темно-карі, як у більшості населення землі. В голові не вкладалося, що щойно їй запропонували за них ціле багатство!

А могли б і не пропонувати. Ось та стрига майже видряпала їх. І якщо хотіла вирвати вона, то що завадить це зробити іншим?

Дівчина напружено озирнулася. Вона ж зараз у стінах, які кишать істотами зі страшних казок. Кожен з них, якщо матиме бажання, може взяти у неї все, що завгодно. Краще забиратися звідси якнайшвидше…

Варто було їй про це подумати, як двері кабінету відчинилися й у них показався Дар. Ярина від несподіванки здригнулася й насторожено поглянула на нього.

– Ти чого сіпаєшся, як перелякана білка? – помітив її вираз відьмак. – Через очі переживаєш? Про це зараз не хвилюйся, – відьмак простягнув їй скетчбук, який вона забула на столі Верховної. – За сім днів до тебе завітає та, кому твої очі менш за все потрібні.

Ярина поспіхом схопила скетчбук і притулила до грудей. Від усіх останніх потрясінь вона й не думала, навіщо насамперед сюди прийшла.

– Може, Верховній щось відомо про Невтішну? – запитала дівчина, ховаючи блокнот у ранець.

– Пані Чернава нам не допоможе, бо якби щось знала, вже давно б сказала, – хлопець попрямував до ліфта. – Ніхто з Вартових ще не стикався з подібним. Принаймні, у записах з минулих місій я не знайшов нічого схожого.

Двері відчинилися й він зайшов.

– То що будемо робити далі? – запитала Яра, пройшовши у круглу кабіну за хлопцем. – Який в нас план?

– Для початку зберемо докупи те, що маємо, – мовив відьмак, схрестивши на грудях руки. Його хвіст трохи сіпався, виказуючи напружені роздуми господаря. – Нам доведеться з’ясувати самим, з чим ми маємо справу.

Варто їм було вийти з ліфта, як Ярина побачила Вовчика, який чекав на них біля виходу в коридор. Хлопець зняв навушники, залишивши їх висіти на шиї, і поспішив до відьмака.

– Ну, що сказала Верховна? – схвильовано запитав він.

– Це все ще моя справа.

Вовчик переможно стиснув кулак.

– Супер! Чорта лисого, а не Невтішну цьому зіркоблуду.

– Рано радіти. В нас ще багато роботи, – мовив Дар. – Мені знадобиться твоя допомога.

– Що завгодно, бро, – енергійно запевнив Вовчик. – Я хочу, щоб ти втер носа Сяйнистому!

– Чому цей перелесник так тебе не любить? – згадала Ярина пересварку між двома Вартовими.

– Бо до появи Дара, Сяйнистий був найкращим у своїй справі. А Дар за останній рік зрівнявся з ним за кількістю успішних місій, – гордо заявив хлопець, наче це йшлося про нього. – От та зміюка й біситься, що вже не єдина місцева зірка. Так і треба цьому старому бабію!

– Старому? – здивувалася дівчина. – Він виглядав не набагато старшим за вас.

– Але він найстарший Вартовий, – повідомив Вовчик. – Йому років двісті, не менше.

– Скільки?! – охнула Яра.

– Ми зараз до бібліотеки, а потім до тебе, – втрутився в розмову Дар, звертаючись до приятеля. Хвостатий помітно не бажав витрачати час на порожні балачки. – Видрукуй усю інформацію, що ти назбирав у мережі про цю Невтішну: плітки, міські міфи чи фото. Все, що хоч якось може стосуватися нашої клієнтки.

Вовчик кивнув, перехопив ноутбук і поспішив коридором. Дар сказав Ярині йти за ним. Вони пішли тим самим шляхом, яким прибули до ліфта. Перед дверима з табличкою «Спіральна бібліотека» Дар зупинився, відчинив двері та жестом показав Ярині зайти.

Яра увійшла у просторе приміщення, де опинилася перед широкими гвинтовими сходами, які спускалися вниз. У повітрі запахло старим папером і пилом. Через баневий скляний дах виднівся червоний місяць. Уся бібліотека купалася в його блідих променях. Дівчина зачудовано подивилася через вітражні поруччя: внизу стояв величезний глобус нічного неба, повністю вкритий сяйнистими сузір’ями. Вздовж усієї довжини спіральних сходів розташовувалися коридори з високими шафами, які були забиті книжками.

Дар пішов униз, і Яра намагалася не відставати. Кам’яні сходинки тут були широкі, на два кроки. Коридори з книжками розходилися у боки, наче промені. Прямуючи за хвостатим, дівчина у двоє очей роздивлялася чарівну бібліотеку.

– Ці сходи йдуть глибоко під гору, – мовив Дар. – «Квакушка» найбільше пишається саме Спіральною бібліотекою, яку збирала багато століть.

Ярина вражено угукнула, поки роздивлялася корінці безлічі книг на полицях: старих, товстих, обтягнутих шкірою чи лускою. Деякі з них були окуті туманом чи шипами, деякі порослі мохом і квітами. Були й такі, що тремтіли, наче їм кортить, щоб їх узяли в руки. Інші час від часу міняли колір, як хамелеон.