НАШ ЧАС

Десь у полях Полтавської області Миргородського району. Між містом Миргородом та знаменитими Великими Сороченцями.

Останнім часом як напасть якась проходи, що почастішали, в наш світ у цьому районі. Щоразу доводиться виїжджати розбиратися з прибулими. І якби зі спокійними і більш менш нормальними істотами. Тільки пруть чомусь переважно шкідливі особистості.

Ось і цього разу трапився Іллі такий неприємний персонаж:

Анчутка - маленький злий дух. Зріст анчуток становить лише кілька сантиметрів, їхні тіла вкриті шерстю і мають чорне забарвлення, а голови у цих злих духів лисі. Характерною особливістю анчутки є відсутність п'ят. Вважається, що не можна вимовляти вголос назву цього злого духу, тому що анчутка відразу ж на нього відгукнеться і виявиться перед тим, хто вимовив. Жити анчутка може майже скрізь: найчастіше духу можна зустріти в полі, в лазні або на водоймі, так само він воліє селитися ближче до людей, але уникає зустрічей з сильнішими істотами. Втім, різне місце існування накладає особливості на зовнішній вигляд і поведінку злих духів, так можна виділити три основних підвиду анчуток: банні, польові або болотяні. Польові анчутки наймирніші, не є людям, якщо ті самі не покликали їх. Банні і болотні анчутки люблять покарати, але жарти у них злі та небезпечні, нерідко призводять до смерті людини, так болотний анчутка може схопити плавця за ногу і потягти його на дно. Банні анчутки часто лякають людей стогонами, є їм у різних видах, та й просто можуть змусити людину заснути або знепритомніти. У природі ворогів у анчуток багато — це сильніші духи, і дикі звірі. Особливо вони бояться звірів із сімейства собачих: вовків, собак, лисиць. Анчутка здатний ставати невидимим. Крім того цей злий дух може набувати будь-якої форми , наприклад, звернеться і звіром і людиною. Іншою здатністю духу є можливість миттєвого переміщення у просторі. Анчутки бояться заліза і солі, якщо злий дух схопив вас, то його треба ткнути чимось залізним і тоді він зараз же вас відпустить.

Це був болотяний, найшкідливіший з анчуток, Гущину доводилося зустрічатися з цими істотами, проте  той раз  був польовий. Не злий тихий сивий анчутка з яким вони порозумілися і швидко про все домовилися.

Цей дрібний поганець зовсім заганяв Іллю, він з'явився біля невеликого озерця і хлопець весь перемазавсь грязюкою бігаючи за ним. Правда в нього на такі випадки в машині завжди лежав змінний одяг, а побігати болотистим берегом довелося довго. Анчутка ні як не хотів йти на компроміси, як тільки його засічник не вмовляв. Як на зло Василиса знову поїхала до Києва, щось відбувалося інакше навіщо мотатися через день до Центру. Як зрозумів Ілля з її слів, аномально почастішали прориви злих духів, причому причини ніхто назвати не може, а самі істоти на контакт не йдуть. Доводилося застосовувати останній захід, знищення. Засічники звикли виконувати і брудну роботу, але їх дуже тішило можливість урегулювання конфлікту у мирний спосіб.

Ще і Буслаєв у відпустці повернеться через п'ять днів, нікому допомогти бідному самотньому вартовому.

— Все, набридло, — подумав Ілля, дістаючи та розкриваючи металеву телескопічну палицю. Більшість духів та істот дуже боялися заліза та вогню. Йому вдалося загнати анчуткув напіврозвалений будинок на околиці озера, тепер той ні куди не подінеться. Пів дня ганявсяся за якимось маленьким лиходієм, Гущин витер піт з чола.

— Анчутка виходь, по-доброму, терпець у мене вже скінчився.

Зі старого покинутого будинку почулися лайки і образа у бік засічника.

— Ну нанівець і суду немає, — промовивши Ілля, закінчуючи обсипати по колу будівлю вузенькою доріжкою солі, тепер дух від нього не втече. Дістав із трикутного рюкзака, який завжди брав із собою на виїзд, запальну гранату. Без особливого розмаху, зірвавши чеку, кинув її у вікно. Спалахнула пожежа, і в цьому місці пролунав неприємний писк, кинув ще одну. Замерзло паленою вовною. З дому вискочила симпатична оголена дівчина, Ілля терпіти не міг, коли ці істоти перетворювалися на гарних дівчат, маленьких дітей або старих людей, намагаються відволікти і розжалобити засічника, а потім і напасти. Гущин підніс амулет сови до очей, личина спала, перед ним стояв маленький покритий вовною з лисою головою злий дух. З розмаху завдав по голові удару металевою палицею і схопивши за задню лапу закинув у палаючу хату. Побачивши, як істота спалахнула у вогні, задовільно хмикнув. Склав телескопічну палицю і опустив її в рюкзак, діставаючи мобільний телефон. Він не боявся, номер телефону не відстежувався.

- Пожежна частина.

— Тут на озері біля Мелюшок будинок горить, ви б приїхали, щоб пожежа не поширилася, бо трава скрізь суха.

— Назвіть ваше ім'я та номер телефону. Хто ви?

— Хто, хто, мисливець я місцевий, сезон полювання у мене за постійною позасезонною ліцензією, — відключаючи телефон, сам собі відповів Ілля. Час звідси звалювати.

Не встиг він доїхати до музею, як пролунав сигнал повідомлення: «На вулиці С. Суворова помічено хухлика». Повідомлення надіслав домовик, який живе в цьому районі. Договір зобов'язував істот, які живуть у нашому світі, повідомляти про нових прибулих з інших пелюсток. Це був не донос, а вимушене основне правило договору, що полегшує роботу засічної варти та спокійне життя іншим істотам, а також ні про що не підозрюючим людям. Всі чудово розуміли, що вийди правда на поверхню, спокійного і мирного життя не вийде.

Ілля все ж таки заїхав у музей поповнити свої запаси, через двадцять хвилин він стояв дивився на невелику ділянку з одноповерховим будиночком, на який йому вказав домовик. Домовик швидко зник ідучи на свою територію, інші істоти ніколи не втручалися в роботу засічної варти, могли надати лише невелику допомогу в тому, що не пускали чужий дух на свою територію.