ШУКАЧІ СКАРБІВ

— Ілля якщо ти шукаєш причини не допомагати мені, я сам шукатиму, — заходячи до броварні, наближаючись до столика, за яким сидів Гущин, одразу напав на друга Буслаєв.

— Сідай і не кип'ятись, — спокійно відповів йому Ілля, — шукатимемо разом, мені навіть цікаво стало, завдяки новим обставинам. А обговорити ситуацію потрібно.

Василь уже спокійно сів за столик, і потягнувся за своїм келихом пива заздалегідь купленим йому Гущиним, пити поки не став уважно дивлячись на товариша.

- Чому тут? — махнув невиразно головою маючи на увазі броварню, — думаєш нас слухають?

- Не думаю, а знаю. Пам'ятаєш я на відпочинку ходив на той берег? - Побачивши стверджуючий кивок головою, Гущин продовжив, - там сидів рибалка. Дрібна русалка, яка пожартувала з Сергія, попередила від імені батька свого Водяного про стеження. Так ось, це хухлик на ім'я Гриша, він стежив за нами. Я трошки на нього натиснув, він не став ні чого приховувати і одразу розповів все що знав. За нами його послав стежити і доповідати про кожен наш крок Березін.

— Ємелян Сергійович? — здивовано перепитав Василь, — навіщо?

— Грицько сказав, це стеження, якось пов'язане з картою, яку ти привіз із Туреччини. А тепер подумай хто нам обмовився про річку Хар не так давно, навівши нас на думку переглянути манускрипт. Чи так випадково вона потрапила до тебе з карабелою. І не просто як я думаю він згадав, на нашій останній зустрічі з моїм нагородженням, про річку Хорол назвавши її старовинною назвою. Я думаю, його вже інформували про зроблену нами експертизу сувоя.

- Але навіщо? З якою метою? І що там заховано? — задумливо потяг Буслаєв.

— Ось це нам і доведеться з'ясувати. Сумніваюсь, що там заховані незліченні богатства.

- А що тоді? — надпив своє пиво Василь і додав, — навіщо все тоді ускладнювати та проводити пошуки дилетантами. Значить вся поїздка до Туреччини, магазин з антикваріатом, карту на пергаменті було підлаштовано. Ти уявляєш скільки грошей і які ресурси треба було витратити, щоб я привіз цю карту в Україну. Питання навіщо якщо можна організувати випадкове виявлення її тут. Простіше, набагато так простіше та дешевше.

— Можливо, комусь треба, щоб пошуком зайнявся засічник. А чому з Туреччини? - Знизав плечима Ілля, - постараємося дізнатися.

- Кому вже зрозуміло. Тільки ось навіщо засічник? Тепер і я почав сумніватися у наявності там скарбу. Але що тоді ми почнемо шукати? І до чого це спричинить. Ілля давай просто візьмемо за зябра Березіна і безпосередньо спитаємо.

Гущин покрутив пальцем біля скроні, потім приклався до келиха з пивом.

— Ні кого за зябра смикати не принаймні поки що. Березін, звичайно, та ще редиска і погана людина, проте серйозних причин чіпати його у нас немає. Аж тут інтереси Центру. Наші здогади не рахуються.

— А шкода, я його із задоволенням спитав, — стиснув величезні кулаки-кувалди Василь. І раптом посміхнувся:

— Є ідея, — підняв він палець вгору, побачивши друга, що звернув на нього увагу, продовжив, — а давай офіційно, в Центрі запитаємо дозвіл на пошуки по цій карті, як працівники краєзнавчого музею. У нас же є скоринки не лише простих охоронців, а й ксиви музейних фахівців, правда тільки для відводу очей, державних структур.

— Ти хочеш його трохи позлити, — здогадався Ілля.

Василь Буслаєв із посмішкою зачастив киваючи головою на знак згоди.

— А що це цікава ідея, — підтримав товариша Гущин, — разом з цим вона дасть зрозуміти ситуацію.

І почав перераховувати: — Варіант перший, нам заборонять і відберуть карту, отже, тебе використовували як кур'єра Туреччина-Україна. І вони (хтось) чи сам Березін розкриє схованку. Варіант другий дозволять провести пошуки та дадуть на допомогу фахівців для офіційних розкопок. Тут можливо нас відітруть від знахідки і вручать для заспокоєння подачку у вигляді премії. Варіант номер три, дадуть дозвіл на самостійні пошуки та також відстежуватимуть наші дії. Насамкінець найімовірніше у нас заберуть знайдене. Тут один плюс, ми дізнаємося — дії Березіна його особиста ініціатива та Центр тут не в ділі.

Василь подивився на друга і сказав:

— Я сьогодні надішлю запит до Центру. Думаю відповідь не забариться.

Виконуючий обов'язки директора Центру засічної варти міряв кроками свій величезний кабінет. Думки, що носилося в голові, не давали йому спокійно посидіти подумати. Ємелян Сергійович на секунду зупинився і знову глянув на конверт із офіційним запитом на археологічні роботи робітниками музею міста Миргород. Він підійшов до кави, це вже була третя чашка за останні півгодини і третя сигарета.

Він не міг припустити, що ці два засічники подадуть офіційний запит письмово до Центру. Усі такі запити фіксувалися та дозвіл видавався спеціальною комісією. За невеликих обсягів роботи дозволялося діяти на розсуд працівників музею. У великих знахідках надсилали брати участь археологічні групи. За підозри перебування у схроні артефакту, висилали на допомогу засічникам спеціальну команду. Потім знайдене досліджувалось, оцінювалося по різному ступені небезпеки для людства і вирушало до сховища. Деякі відділи сховища не були доступні навіть голові засічної варти та директору Центру, тіки з дозволу ради старійшин Центра Він не міг допустити, щоб артефакт потрапив у сховище Центру, звідки вилучити його вже буде не реально. А якщо дізнаються про природу артефакту, тим більше він його ніколи не побачить.