Таємні скарби

    Якось одного разу мама попросила його піти на город і накопати картоплі. Івасик пішов і уже почав її викопувати як раптом він побачив дві чорні постаті в кінці городу. Вони були схожі на бандитів, адже одягнені у чорне і на голові у них була шапка, розтягнута на все лице з вирізами для очей та рота. Коли хлопчик придивися, то побачив, що ці постаті копали яму. Через хвилини дві під'їхала машина і з неї вийшла ще одна людина, яка виглядала так само, як ці двоє. Івасик почав переживати і трішки панікувати. Врешті-решт він накопав трохи картоплі і відніс її додому. 
    Оскільки Івасик ще не дізнався навіщо третій приїхав на машині, то вирішив дивитися на них через вікно. Хлопчик побачив, що всі люди підійшли до машини і почали діставати просто велитенську коробку. Постаті віднесли її до ями і закопували. 
    Івасик сидів на своєму ліжку і роздумував чи розказати комусь про те, що бачив, чи ні. І тут раптово заходить Рижик. За ним ще п'ятеро рижих котів (!). Аж раптом його кіт дотуляє свою лапу до ноги і говорить людською мовою.
- Ти повинен розповісти своєму найкращому другові, Степану, про те, що бачив. А обов'язково мамі.
- Ти розмовляєш?! А чому ти так вирішив?
- Степан завжди ділиться з тобою усіма своїми секретами, а ти що, ні? А мамі обов'язково! Це навіть не обговорюється!
- Ну добре. Зараз піду до нього і все йому розповім. Отак!
    Після розмови з Рижиком він навіть відчув якесь полегшення, що хоча б хтось знає про цю, поки-що, таємницю. А зараз Івасик збирається іти до Степана і все розповісти.
- Степане, ти де?
- Та тут я, тут!
- В мене тут таке трапилося, що ти навіть не повіриш моїм словам! - сказав Івасик і почав йому розповідати все з самого початку.
- Здуріти можна! - сказав найкращий друг.
- Еге ж!
- І що ти будеш з тим робити? Ну не просто ж сидіти і говорити про те, правда ж?
- Звісно! Я хочу дізнатися що є у цій коробці, можливо, там щось дуже цінне, якщо це закопують у землю. Але перш ніж ми будемо це вияснювати, мені потрібно розповісти це все мамі.
- Добре. Як щось побачиш нове або дізнаєшся хоча б якусь інформацію, то приходи одразу і розповідай. О'кей?
- О'кей.
    Хлопчик пішов додому і розповів усе своїй мамі. Вона аж трохи налякалась, бо подумала, що це може означати якусь небезпеку. Ще, вона вирішила, що зателефонує його татові, адже він працює детективом і, можливо, вони разом зможуть вирішити цю проблему. 
    Цей день пройшов дуже швидко, і ніхто навіть не помітив як уже наступив вечір. Івасик знову ж таки дивився через вікно, бо думав, що вони знову прийдуть або приїдуть. І раптом видно, як світяться задні фари машини і вона припарковується поблизу городу. Виходять троє людей в чорному. Вони виносять трішки меншу коробку ніж ту, яку виносити вдень, і виявляється там уже була викопана яма, бо вони в неї кладуть її. Закопують яму, але залишають одну лопату. Чи то спеціально чи просто хтось її забув - невідомо.
    Через три хвилини Івасик помічає лише двох людей в чорному. Ще один кудись зник, бо в машину ніхто не заходив. Аж раптом до його кімнати заходить тато, Федір, і помічає, що його син дивитися в вікно і слідкує за тими людьми. Раптом Федір починає відволікати Івасика. Одним словом зробити так, щоб той не дивився туди, але він все
одно не звертає уваги на тата. І тут Федір робить неочікуваних крок. Він бере його за шию і говорить "Це ніхто не має дізнатися, а особливо мама. Тебе не має хвилювати хто ці люди і що вони тут робили. Якщо комусь розкажеш..." та на цьому моменті закінчуються слова і хлопець помічає відбиток шапки на чолі. Тато виходить з кімнати, а хлопець залишається сам з своїми переживаннями та страхами про те, що буде далі. Аж раптом згадує, що уже розповів цю таємницю Степану і мамі та ще більше починає переживати.
    Івасик дуже довго не міг заснути після вечірнього інциденту, але все-таки заснув. Зранку мама, Оксана, приготувала улюблену вівсянку і помітила, що щось блимає і світиться у його волоссі (він мав стрижку Андеркат). Вона дістала це з волосся і виявилося, що це була прослушка; одразу кинула на підлогу і почала її топтати. Коли вони вже прибрали її частини, які були розкидані по підлозі, тато зайшов до хати і подарував Оксані брошку і промовив до неї "Це тобі, люба Оксано! Хочу сказати, щоб вона завжди була при тобі!" на що вона відповіла "Гаразд, ця брошка завжди буде при мені. Дякую!". 
    Коли Івасик нарешті уже поснідав, то пішов до своєї кімнати далі роздумувати, щоб знайти вихід із цієї ситуації. Раптом сюди через вікно залазять Рижик і решта банди.
- Не хвилюйся ти так. Ти правильно усе вчинив - сказав Рижик.
- Як же ж правильно, якщо мене за це покарають, а?
- Та не хвилюйся кажу! Краще знайди момент, коли тата не буде поряд з мамою і все їй розкажи. І так немає вже чого втрачати.
- Дякую за підтримку - раптово крикнув Івасик.
    Хлопець лежав на ліжку хвилин п'ятнадцять і дійшов висновку, що дійсно, вже немає чого втрачати і буде шукати правильний момент, щоб розказати про все мамі.
    І ось він настав. Настав правильний момент. Він розказав усе, а мама від цього всього жахнулася. Вони зібралися і вирушили до поліцейського відділку, де все в подробицях розповіли. Мама змушена була написати заяву, але її довго не хотіли приймати, бо думали, що хлопець вигадує. Його аж три рази перевіряли на детекторі брехні і всі відповіді на питання, які вони ставили, були правдивими. Тільки після цього всього прийняли їхню заяву. Ще поліцейські порекомендували поки-що змінити житло, телефони і номери телефонів. Саме в цей момент Івасик побачив, що мамина брошка блимає. Добре, що вони ще не пішли з поліцейського відділку. Поліцейські забрали її для чогось, це би мав бути як речовий доказ. Оскільки Федір був детективом і знав про всілякі шпіонські штуки, то Івасик і Оксана вирішили, що все-таки все поміняють.
    Вони орендували однокімнатну квартиру на першому поверсі, купили собі нові мобільні, змінили номери телефонів і на найближчий час перестали розраховуватися карточками. Так непомітно пройшов ще один день. І мама, і хлопець, забувши про все на світі, дуже швидко заснули, бо були дуже стомлені.
    Зранку, на диво, Івасик прокинувся швидше ніж його мама. Майже одразу помітив, що на підвіконні з вулиці сидить Рижик. Це, звісно, було дуже дивно, бо його з собою не брали. Кіт, нібито, помахав ручкою через вікно. Тоді хлопець відчинив вікно.
- Вони знову приходили - сказав Рижик.
- Знову?! - Івасик одразу зрозумів про що йде мова - А скільки їх було?
- Не знаю. Я ж кіт. Добре, що вмію розмовляти, но не рахувати! Але в моїй команді є Барсік і він вміє.
- Тоді прослідкуйте за ними, і прийдеш сюди і все розповіси, добре?
- Гаразд.
    Тоді Івасику стало неспокійно на душі. Почав дуже переживати і роздумувати, чи справляться Барсік і Рижик, чи ні. 
    Через двадцять хвилин він насмілився піти до них на город. Дорога туди зайняла трохи часу, але все-таки дійшов.
- Кис, кис, кис, кис - кричав хлопець, проте ніхто не відкликався. Раптом побачив чорний мішок який лежав в ямі і, мабуть, там були коти, адже було чути мявкіт. 
    Простоявши хвилину Івасик наважився підійти до мішка і дістати їх звідти. Але тут трапляється щось неочікуване. Хтось тихо підходить ззаду, хлопець не обертається, і в якийсь один момент йому надягають мішок на голову. Він опиняється в цій самій ямі, де і коти.
    В той час мама повернулася додому з роботи і бачить, що її сина немає вдома. Оксана швидко дістала телефона з кишені і почала дзвонити до нього. Він узяв слухавку. Оксані найбільше запам'яталися такі слова: "Я у нас на городі в ямі. Рижика і Барсіка використали як приманку, щоб заманити мене сюди. Приїдь і забери нас звідси, але не сама, бо тебе тоді теж зможуть схопити". 
    Його мама вирішила піти в цей самий поліцейський відділок, щоб розповісти про цю подію. 
- Мого сина схопили і зараз він у ямі - сказала мама.
- Що ж, бригада зараз поїде разом з вами на місце події, а ви повинні сказати куди.
- Це все сталося біля нашого дому. Івасик пішов на город, навіть не знаю чому, і саме там його схопили - зі слізьми промовила Оксана.
    Лише п'ять хвилин і всі вже готові вирушати. Поїхали.
    Коли вони приїхали, то поліцейські по черзі виходили з машини і розбігалися по всій території. Робили засідку. Просиділи вони так хвилин п'ятнадцять і головний з них сказав "Небезпеки немає. Можна виходити. А тепер хтось піде та дістане хлопця і котів з ями". Оксана почала підозрювати, що головний теж є одним із тих людей в чорному, адже про котів у ямі нічого не казала. 
    Все тепер було добре. І котів, і Івасика дістали з ями. 
- А може ми викопаєм ще і ті дві інші ями, ну, щоб подивитися що там - сказав хлопець.
- А навіщо?! В тебе що, мало було стресу? - сказав хтось позаду нього. Він обернувся і побачив поліцейського. У нього на лобі був такий ж самий відбиток шапки, як і в тата. 
     Все. Вже Івасик і Оксана знали хто ці люди в чорному. Це є Федір, головний цієї бригади і той, що стояв позаду них. 
- Я зараз прийду, я лише в туалет - сказав хлопець і зайшов до хати, проте насправді пішов викликати поліцію. Зателефонував і розказав усе, що трапилося і про тих, кого підозрює.
    Приблизно через дві хвилини всі почули серену поліцейсткої машини. Ті двоє підозрюваних зразу вибігли з городу на дорогу, де їх чекала машина. Вони заскочили в неї і поїхали. Там, напевно, був Федір. Поліцейські їдуть за їхньою машиною, а також виклали підкріплення. Ганялися вони за ними пів години, але врешті-решт загнали їх в глухий кут. Там надягли на всіх трьох наручники і повезли в поліцейський відділок.
    В цей же час, Оксана і Івасик забирали свої речі з тимчасової квартири. Тепер небезпеки немає і можна повертатися назад. Але у хлопця було ще одне незавершене діло...
- Степан - прокричав Івасик біля його воріт.
- Що трапилося?
- Ти не уявляєш... - і розповів все, що відбулося.
- Круто! То що, ідемо викопувати коробки? - промовив найкращий друг.
- Тааааааак! Звісно!
    Друзі пішли на город і самотужки їх викопали. Виявилося, що в меншій коробці були якісь листівки, документи і малюнки, одним словом, непотрібні речі. А у більшій були різні прикраси з золота та срібла.  Вони вирішили, що поділять це все між собою.
     Уже ввечері після дуже насиченого дня до Івасика в кімнату приходить Рижик. І тоді хлопець згадав, що кіт йому дуже допоміг.
- Дякую тобі за допомогу.
- Немає за що. Чесно, навіть цікаво було.
    Вони ще довго розмовляли між собою. А коли їхня бесіда завершилася і хлопець уже лежав під ковдрою, то йому страшенно було цікаво навіщо ці люди в чорному закопували все це саме в них на городі.