Вбивство в найпровінційному місті

Глава 2

Коли юрист мріє бути поетом?

Батьків своїх Пилип Пилипович не пам’ятав. Вони померли від кору, коли він був ще зовсім малим. Все що він знав про них, це спогади його дядька по батькові Івана Миколайовича Філіппова та дядька по матері Петра Павловича Княжицького. Історія знайомства батьків була тривіальною, а їх одруження носило відтінок скандальності. Бо коли молода приваблива багата спадкоємиця виходить заміж, хоч і за дворянина, але не дуже заможного із якогось Житомира – то скандал. Вся родина матері після цього викреслила її із свого життя і навіть не згадувала.

Коли Пилип Пилипович осиротів, він залишився в Житомирі із Іваном Миколайовичем. Дядько виховував його немов рідного, був суворий але справедливий. Філіппов будучи членом губернської нотаріальної гільдії угледів в юному Пилипові хист до юриспруденції. Після закінчення Житомирської чоловічої гімназії треба було відправляти хлопця навчатись далі. Молодий, недосвідчений хлопець із провінційного міста міг легко стати жертвою не зовсім чесних людей, тому залишати небожа без нагляду не хотілось.  Нарешті рішення було знайдено. Притримавши свої почуття, Філіппов звернувся із листом до Княжицького, який йому не відповів. Петро Павлович вважав, що йому не гідно листуватись із провінційним нотаріусом. Проте згододом написав Пилипу надійшов лист. Ні! Скоріше записка:

« Дорогой племянник[1].

Слышал, Вы изъявили желание учится на юридическом факультете Императорского Московского университета.  Несмотря на то, что родственные связи наши утеряны, мы все же не чужие. Считаю нужным сообщить, что Вы можете рассчитывать на мою помощь в зачислении в вышеуказанное учреждение.

Граф П.П. Княжицкий»

Це було зовсім не те, на що сподівався Іван Миколвйович. Ні про який Московський університет він не писав. Провінційний нотаріус потай сподівався, що Княжицький забере Пилипа під своє крило в Петербург і стане йому справжнім наставником. Але, але, але….

Дороги назад не було, і юний Філіппов поїхав навчатись до Москви. Професора відразу  відмітили його здібності  і порівнювали із знаменитим Плевако[2]. Час швидко плинув. Веселі роки студентства минули. Та не минули марно. Окрім знань, Пилип обзавівся непоганими знайомствами, що допомогло розпочати кар’єру в Петербурзі. Не останню роль відігравало  і родинні зв’язки з Княжицьким, який був видною людиною в столиці. Там Філіппов і зустрів її.

Пилип облаштувався в Петербурзі. В шумному, величному і метушливому. Молодий Філіппов тепер був судейським секретарем. Високого чорнявого молодого чоловіка тридцяти років  з приємними та благородними рисами обличчя , з глибоким пронизливим поглядом карих очей радо приймали. Не за зовнішність, і навіть не за гарні манери, а через статки успадковані від матері.

Пилип рідко відвідував світські заходи, здебільшого це були клуби по інтересам. Але на запрошення на раут від  дядька пристав, бо відмовити не міг. Коли він побачив  її вперше в залі будинку Княжицьких, то відчув щось давно забуте, рідне, провінційне. Це видалося йому дивним.

Рухи дівчини були плавними, але впевненими, сірі очі – спокійними, а посмішка - розуміючою. Олімпіада Аристархівна вже шостий рік жила у тітки в столиці. Мало хто міг зараз запідозрити в ній провінціалку, за ці роки в неї з'явився столичний лоск. Будучи четвертою дочкою провінційного дворянина із Радомишля, майже без приданого в неї було мало шансів вдало вийти заміж. В пошуках кращої долі дівчина  й приїхала в Петербург. Але і тут не складалось.

 Наступного разу вони зустрілись в театрі. Пилип не відводив очей, але чомусь не від сцени, а від дівчини. Життя суддівського секретаря змінилось. Він бував всюди, де могла б бути вона.  Якби Пилип мав хист, він присвятив би Олімпіаді поеми і вірші, написав оду. Однак хоча вони давно були представлені, чоловік не міг навіть наважитись заговорити. Красномовство відмовило досвідченому оратору. Чомусь так не легко даються слова, коли чоловік прагне завоювати серце жінки!

Нарешті Пилип зрозумів, що він безтями закохався. Це відкриття надало йому сил і рішучості до дій. Наступного дня Олімпіада отримала чарівний букет і солодощі, до яких було прикріплено картку.  А вже ввечері Філіппов пив чай у її тітки, після чого попросив її руки.

Для Олімпіади це була хороша партія. Світ належав чоловікам, а жінки були лише їх придатком. Доля безприданниці була не завидною, а Філіппов правда і не дуже знатний, але дворянин із немалим статком. Тож тітка Олімпіади розважила, що дівчина непогано влаштована.

Життя Олімпіади Аристархівни змінилось. Вона вже не була бідною родичкою, а дружина не бідного чоловіка з непоганою кар’єрою, і гарними перспективами. Все навколо заграло новими барвами. Вона відвідувала модні лавки і салони, без кінця приймала запрошення на чай, прогулянки і театр.

 А Філіппов був розгублений. Не так він уявляв своє сімейне життя. Дружину він майже не бачив. А йому так хотілось побути просто у двох. Щоб коли ввечері він повертався з роботи Олімпіада, його Ліпа, чекала на нього. А потім вони  б не спішно вечеряли і розмовляли…

Все вирішилось раптово. Іван Миколайович написав небожу листа, та запрошував його до себе разом із молодою дружиною. І тоді Пилип збагнув, що він втомився від постійної відсутності дружини, метушні, і столиці в цілому. Чоловік прагнув спокою. Такого, який був у його спогадах. І вони поїхали до Житомира.  Назовсім.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше