Глава 3

Мрії та реальність

Чи мріяли Ви колись про своє майбутнє? От Іванна мріяла! Вона бачила своє життя веселим і світлим! Як вона дрібна шляхтичка, яка майже нічого немає за душею, завоює весь світ своїм розумом та вродою! І всі хто її недооцінював будуть благати її, хоча б кинути на них погляд. Всі будуть шукати її схвалення та із захопленням дивитимуться їй у слід. А вона вся така красива із гарною зачіскою у новому капелюшку, в дорогому платті та модних м’яких черевичках ітиме і не звертатиме жодної уваги.

Іванна Вацлавна Бржиєвська не відрізнялась ні красою ні розумом. Вся вона була якась сіра і не виразна: волосся темно попелясте, очі сірі не великий ніс та губи. Носила як правило сіре ученицьке плаття із фартухом. Була вона старшою дочкою не дуже заможного шляхтича. Мала молодшого брата, який і унаслідує колись все не велике батьківське майно. Намагаючись влаштувати долю доньки, батько віддав її навчатись до Житомирської Маріїнської жіночої гімназії. Навчалась Іванна вже п’ятий рік. Зірок з неба не хапала – німецька та французька давалась їй тяжко. Але дівчина вважала, що то винні класні дами та викладачі, бо придираються і погано пояснюють. Ні, щоб хвалити ученицю, а коли щось не так - змовчати.

Жила дівчина на Малій Бердичівській вулиці недалеко від гімназії під пильним наглядом вдови чоботаря Єфросинії Степанівни, у якої і знімала кімнату. Вдова була вже немолодою жінкою із зморщеним обличчям, сивим волоссям закрученим у вузлик та завжди схованим під хусткою. Вдягалась невибагливо. А чатувала свою квартирантку так, що та і глянути кудись не встигала, як в гімназії вже знали. Не розуміла Єфросинія Степанівна, нащо дівчатам та наука, але гроші за кімнату були не зайвими.

А все ж прогледіла вдова Іванну. Ученицям строго-насторого заборонялось збиратись поза закладом. Влада побоювалась новомодних революційних гуртків. Поки квартирна господиня ходила до базару по продукти (бо кімната була з повним пансіоном), Іванна разом з іншими ученицями пішла по крамницям за різними дрібничками: як то стрічки для волосся, мило та рукавички. Не стільки купували як розглядали товари. Наостанок заскочили до віденської булочної, що коло Першого бульвару, щоб потішити себе чимось солоденьким.

Гамірна юрба дівчат заскочила в темне після світла вулиці приміщення і зіштовхнулись із модно вдягнутим молодиком

- Перепрошую, - підтримуючи Іванну, яка мало не впала йому в обійми вибачився чоловік, хоча його провини у зіткненні і не було.

Незнайомець уважно оглянув кожну із дівчат, що весело перешіптувались, і зупинив погляд на зніяковілій Бржиєвській:

- Даруйте мені за мою незграбність. Дозвольте відрекомендуватись, Суботін Федір Миколайович. Прибув до Житомира по службовій потребі.

-Іванна Вацлавна Бржиєвська – учениця Маріїнської жіночої гімназії, - представилась дівчина і присіла в легкому кнікенсі, опустивши очі до долу.

- Дуже приємно, Іванно Вацлавно! Мені щиро прикро за цей інцидент. Чи дозволите Ви пригостити Вас та Ваших подруг щоб загладити провину?

Іванна швидко кивнула на знак згоди, не наважуючись підняти очі на чоловіка. Молодик на це тільки посміхнувся в свої тоненькі вуса. Купивши булочки, він передав пакет дівчині. І наостанок ще раз вибачився та попрощався, піднімаючи капелюха рукою.

Хіхікаючи дівчата похапцем попрощалися, і квапливо вибігли з крамниці, потягнувши застиглу подругу за руку.

Наступного дня Іванна вирушила до книжкової крамниці за зошитами і знов зіштовхнулась з тим самим чоловіком.

- Знову доля звела нас з Вами, Іванно Вацлавно. Мої вітання, - чемно привітався Суботін. Сьогодні неймовірна погода! Може Ви дозволите супроводжувати Вас на Вашій прогулянці.

Дівчина, як і вчора, зніяковіло стояла опустивши очі та міцно притискаючи пакунок із зошитами до своїх грудей. Іванна крадькома озирнулась навколо. Чи бувало ніхто із знайомих не бачить? Та тремтячим голосом майже нечутно промовила:

- Доброго дня. Авжеж.

Суботін нудьгував. Вже цілу прірву часу він провів в цьому містечку. Його відрядження затягнулось. Справа із впертим фабрикантом про налагодження поставок ніяк не зрушувала з місця. А розваг в місті на смак чоловіка було не багато: жінки певної поведінки і ресторації. І ніякого веселого товариства! Одним словом - нудьга. Гроші закінчувались. І розважатись зовсім стало нічим. Тому зустріч зі сором’язливою студенткою дала змогу чоловікові трохи відволіктись.  Він не прагнув її зваблювати чи якось зашкодити її репутації, але бездіяльність штовхала його на необдумані вчинки.

- Дозволите допомогти Вам з пакунком? – Суботін простягнув руку щоб взяти покупки дівчини, - Ви знаєте, я прибув до міста нещодавно, і майже нічого не бачив. Не познайомите мене з Вашим прекрасним містом, якщо на то Ваша ласка.

Іванна густо почервоніла на лестиву мову візаві. Не так вона уявляла своє перше романтичне знайомство. Вона мріяла про вишукану сукню, гарну зачіску, а в руках мала бути неодмінно парасоля з мережева. І вона б не стояла як погана учениця,яка не вивчила урок, а відповіла молодому пану щось дотепне. А потім вони б розсміялись. Її тихий сміх лунав би наче дзвіночок. І чоловік зачаровано милувався би її вродою.

- Авжеж, - відповіла дівчина, винирнувши з думок, - Тут неподалік є чудовий сад. Прошу.

Молоді люди попрямували по вулиці. Ні Суботін, ні Іванна не помітили невиразного чоловіка в круглих окулярах,що стояв по той бік вулиці й пильно дивився у слід.