Вбивство в найпровінційному місті

Глава 13

Новий знайомий

Житомирська міська лікарня, як і будь-який богоугодний заклад для бідних, мала попечительську раду. Гроші, що виділялись на утримання лікарні не були особливо великими. Працювали тут переважно віддані своїй справі лікарі. І нагляд здійснювався для допомоги лікарні, а не в якості контролю над нею. До рад входили видатні жителі міста та губернії, які самі робили суттєві пожертви для покращення роботи закладу.

Іван Максиміліанович очолював попечительську раду лікарні. Зі всіма лікарями був непогано знайомий. Хто краще знав про проблеми закладу як не вони? Новий лікар, що приїхав із уїзду, барону відразу сподобався. Він мав легку вдачу. Був трохи говірким. Але коли справа доходила до роботи, то поставав справжній майстер лікарської справи. Доктор Крижанівський був уже не молодим, трохи огрядним чоловіком з лисиною, яка здавалось компенсувалась клиновидною бородою на підборідді.

Де Шодуар разом з Філіпповим-молодшим, по попередній домовленості, прибули до кабінету лікаря після завершенню прийому. Чоловіки застали господаря кабінету за столом. Він щось розмірковуючи, погладжував свою борідку. Побачивши барона, він посміхнувся, підійнявся, та вийшов на зустріч для привітання.

- Доброго вечора, панове. Іване Максиміліановичу, вітаю!

- Доброго вечора Вітольде Яновичу! Дозвольте Вам представити мого доброго друга Філіппова Пилипа Пилиповича. Пилип Пилипович служить присяжним повіреним при Житомирському окружному суді. І теж не так давно перебрався до нашого міста.

- Вітольд Янович Крижанівський, лікар. Щиро радий знайомству.

-Навзаєм.

- Прошу влаштовуватись панове зручніше. – сказав лікар, показуючи на стільці біля столу.

- Вітольде Яновичу, як Ви вже очевидно зрозуміли, ми до Вас не з простим візитом ввічливості завітали, - сказав барон.

- Звичайно. Ви завжди можете на мене покластись, - відповів лікар.

- Розумієте Вітольде Яновичу, декілька тижнів тому було вбиту молоду панянку, - пояснив Філіппов,- Чоловік, який знайшов тіло, був обвинувачений у вбивстві. Це мій підзахисний. А нещодавно в міському саду «Ермітаж» було знайдено ще одну мертву дівчину. Я хотів би впевнитись, що ці дві справи між собою не пов’язані. Якщо цих панянок вбив один і той же чоловік, то не виключено, що будуть ще жертви. Ви ж розумієте?

- Розумію, - зітхнув лікар, - Попередньої жертви, я не бачив, тому нічого не знаю. А про останню …Ви ж знаєте,що я не можу про це розмовляти зі сторонніми. Скажу одне, огляд я провів по всім правилам, склав звіт для слідчого, але ще не встиг його відправити. Сьогодні було так багато пацієнтів, - лікар почав перебирати папери на столі,- От він ще досі лежить на моєму столі. А зараз вибачте, я вимушений покинути Вас на декілька хвилин. Я дружину відправив до аптеки, треба їй допомогти.

Пан Крижанівський відклав у бік папір, що тримав у руці, і вийшов з кабінету. Щойно за лікарем зачинились двері, Філіппов підвівся і звернувся до барону.

- Не хотілось би Вас у це втягувати Іване Максиміліановичу… Але мені здається, Вітольд Янович випадково впустив один із папірців. Не хотілось би щоб загубилось щось важливе.

- Так мій, друже. Я би теж цього не хотів, - охоче відповів барон.

Присяжний повірений обійшов стіл, нахилившись під ним, а потів випростався, та почав очима шукати необхідний документ. Той знайшовся відразу. Саме його тримав лікар до того як вийти.

Характер нанесення ран був дуже схожим із вбивством Бржиєвської. Смерть дівчини настала від ножових поранень у живіт. Вбивця наніс жертві аж одинадцять поранень ножем! Це ж як треба було ненавидіти бідолашну! Очевидно, що це не звичайний злочинець. На тілі жертви, а точніше на верхній частині голови, була ще одна рана, але вже від удару невідомого, нерівного предмету.

- Жаль фото немає, - промовив Філіппов.

- Ви знаєте, Пилипе Пилиповичу, лікарні так пощастило з паном Крижанівським. Він досвідчений лікар. Якщо Вам знадобиться консультація, навіть по фото, гадаю Вітольд Янович стане у нагоді.

Присяжний повірений подивився у лукаве обличчя товариша.

- Довірюсь Вашому досвіду, Іване Максиміліановичу, - сказав Філіппов і посміхнувся у відповідь.

Коли Крижанівський повернувся до кабінету, чоловіки сиділи точнісінько так само, як він їх залишив.

Першим лікаря помітив Філіппов. Чоловіки попрямували до Крижанівського.

Барон добродушно сказав:

- Вітольде Яновичу! Дякую, що приділили нам увагу, але нам пора. Гадаю, що знайомство можна продовжити в суботу. Буду з нетерпінням чекати Вас, та чарівну Констанцію Францівну у себе.

Чоловіки розпрощались, щоб невдовзі зустрітись знову.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше