Вбивство в найпровінційному місті

Глава 18

Тривожні новини

У вітальні барона де Шодуара панувала гнітюча обстановка. Ірина, Олімпіада та Ганна Іванівна в повній тиші пили чай. Розмова не клеїлась. Кожна із жінок занурилась в тривожні роздуми.

Дізнавшись про напад на пані Сухозанет від покоївки, Олімпіада щодуху помчала до будинку барону. Майже на порозі будинку вона зустріла Ірину, яка теж саме поспішала до подруги. Не розмірковуючи зайвої хвилини, жінки поїхали спочатку на квартиру Сухозанет. Дома нікого не було. В «Салоні фотографії» вони зустріли заплакану помічницю. Дівчина гірко ридала, і нічого путнього розказати не змогла. Залишилось останнє місце - міська лікарня. Пані Сухозанет певно там. В палаті. Про найгірше, покійницьку, думати не хотілось. Подруги рішуче направились до лікарні. Але нічого втішного довідатись не вдалось.

Рискаючи, в надії дізнатись про стан подруги, дівчата ходили коридорами. Не очікувано, на зустріч в білому фартуху вийшла Констанція Фрнацівна Крижанівська. З дружиною лікаря вони познайомили зовсім недавно, коли подружжя завітало на гостини до барону. Зустріч з пані Крижанівською обом здалась Даром Божим! Подруги поспішили їй на зустріч.

- Констанція Францівна! Слава Богу! Доброго дня! – емоційно привіталась Ірина.

- Доброго дня. Чи не могли Ви нам допомогти, - Олімпіада була більш стриманою, але теж стривоженою.

- Доброго…- спантеличено привіталась пані Крижанівська.

- Розумієте, нашу подругу, Віру Захарівну Сухозанет, мали привезти до лікарні. Нам би дізнатись про її стан,- Олімпіада з надією дивилась у голубі очі Констанції Францівни.

- Я спробую. Почекайте мене тут.

Пані Крижанівська пішла. Подруги залишились в тривожному очікуванні. Здавалось пройшла ціла вічність, перш ніж повернулась Констанція Францівна.

- То це на Вашу подругу напали? – перепитала пані Крижанівська

- Так.

- Можна сказати їй повезло. Удар був не сильний. Пройшов по дотичній . На щастя кістки цілі. Але сильно розсічена шкіра. Вона втратила багато крові. Лікар рану зашив. Пацієнтка в стабільному стані, але не притомна. Будемо сподіватись, що невдовзі її стан покращиться. Але скільки це потребуватиме часу - невідомо. На все воля Божа, - намагалась підбадьорити подруг Констанція Францівна.

- Якщо щось потрібно буде, або будуть новини…- Олімпіада дістала із маленького ридикюлю гроші.

- Не турбуйтесь, я передам. Лікарі роблять все можливе. Якщо будуть навини барону повідомлять, - Констанція Францівна взяла гроші. Ні, не собі. Для чергової сестри, щоб та не забула відправити вісточку барону.

По приїзду жінки засіли у вітальні, чекаючи на чоловіків та новини. Під вечір повернувся барон з Філіпповим та Езоранським. В німих поглядах жінок стояло запитання. Відповідь наважився озвучити барон.

- Його не спіймали.

- Швидше навіть не шукали, - уточнив Філіппов.

- Ми були в лікарні,- неслухняними від напруги губами, промовила Олімпіада.

Тривога в сірих очах дружини вибила Пилипа з колії. Він знав про знайомство Ліпи із Сухозанет. Але навіть не уявляв, що буквально за декілька тижнів жінки стануть настільки близькими. Підсівши на софу коло коханої, він взяв її заруку

- Все буде добре.

- Гадаю нам всім не завадить відволіктись та підкріпитись, - сказав  барон, - Ганно Іванівно, голубонько, розпорядіться, щоб накривали на стіл. Добре, що гостей у нас сьогодні не очікується. Всі свої.

За столом переважно панувала тиша. Вести світські бесіди присутнім не хотілось. Чоловіки обмінялись незначними фразами, на тому з розмовами було покінчено. Опісля знов повернувшись до вітальні. Пили чай.

- З цим треба щось робити Пилипе Пилиповичу, - нарешті порушив тишу Іван Максиміліанович.

- Так. Він не зупиниться. Ми маємо потурбуватись про безпеку наших жінок,- дивлячись на Липу промовив Пилип.

- Це не так просто,- усміхнувся господар будинку, перевівши лукавий погляд на свою підопічну.

- Олімпіадо, Ви ж розумієте, що віднині небезпечно гуляти на самоті? Це вже третій напад…– пояснив Філіппов.

- Ви гадаєте, що це один і той же чоловік? – злякалась дружина.

- Нажаль, безсумнівно, - виніс вирок барон.

- Але ж почекайте, - підключилась до розмови Ірина, - в них немає нічого спільного: перші -молоді дівчата, учениці; Віра Захарівна – вдова…

- Ви маєте рацію, Ірино Миколаївно. Проте всіх трьох вдарили ззаду по голові, - заперечив Філіппов.

- Почекайте! – радісно вигукнула Ірина, - Павел Бернардович бачив нападника!

Очі присутніх повернулись у бік інженера, що тихо сидів у кріслі. Езорянський скривився. За сьогодні він разів сто розповів про події. Але поряд сиділи не свавільні поліціанти, а друзі, які потребували допомоги.

- Я був далеко. Мало що розгледів. Тим паче, що побачивши мене, нападник чкурнув у кущі. З виду якийсь волоцюга. В старому костюмі, капелюсі, з бородою. І здається на сонці виблискували окуляри

- Бачиш, серденько! А ти сміялась, - затараторила Ірина, - краще маскування капелюх, окуляри і борода. Ще й оту фотокартку тицяла, глузуючи з мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше