Глава 24

Політика чи ні?

Поки слідчий повзав навколо тіла вбитої монахині, у високому губернаторському кабінеті йшла нарада. В місті от-от могли початись хвилювання, а там до погромів і повстань не далеко. Сусідні губернію у всю лихоманило. Робітники фабрик і селяни вимагали змін. Та що міг вдіяти якийсь губернатор, якщо в столиці того розуміти не хотіли. Гасло «Єдина віра - єдина влада самодержавця» застило очі в Петербурзі. А що робити, якщо віра на єдина? Звичайно, православних в губернії більшість, але були й католики і євреї. І за єдинство віри ратувати треба, і лобами не зіштовхнути з іновірцями. Життя різко змінилось: селяни і фабричні робітники, вже не ті тихі забиті люди, що колись.

Місто здавалось тільки заспокоїлось після весняних погромів. Тоді вдалось тихенько відсидітись і в ніщо не втручатись. А як було втрутитись? І на чиєму боці? Православних селян, яких намовили проти євреїв, чи євреїв? А так відбулись малою кров’ю. П’ять євреїв та один православний студент. Студент сам винен. Чого той дурень поліз захищати іновірців?

Будь яке питання із життя міста з побутового могло стати політичним. Вбивства кісткою стали поперек горла губернатора. Щось варто було робити негайно.

Губернський оберполіцместр пітнів та заїкався. Йому толком нічого й невідомо було.

- Ваше превосходительство, відомостей на даний час мало. На місці працюють кращі люди.

- Душогуба затримали? - люто запитав губернатор.

- Ніяк ні. Тіло знайшли місцеві баби, що вийшли прати. Місце там не дуже людне.

- Даю Вам три дні, щоб виявити винуватця по нерозкритих вбивствах. А то підете у відставку разом із своїми найкращими людьми. Всі вільні.

Оберполіцмейстр гулко проковтнув ком, що стояв в горлі всю нараду. Зібравши всю волю в кулак він поспішив вирішувати проблему. По-перше викликав всіх, хто курував розслідуванням вбивства. Ромишовського на місті не було ясна річ. Вдосталь покричавши на підлеглих. Він грізно запитав:

- Владиславе Клімовичу, що у Вас!

- Не хотів передчасно доповідати, але раз така справа…

- Не крутіть! Якщо є що казати, то кажіть!

- На базарі крутився один юродивий, а потім його бачили в «Ермітажі»…

- Ну не тягніть!

- Ми підозрюємо, що це він. Доказів нажаль поки немає. Він якраз живе на Заріченській вулиці. А звідти і до місця де вбили черницю недалеко. Його давно не бачили на базарі. Напевно зачаївся. Я дав наказ привести на допит.

- Арештувати! Шукати докази не мені Вас вчити.

- Так точно Ваше превосходительство!

- Про результати доповідати мені негайно!

***

Барон де Шодуар заплющивши оці сидів за столом. Події останнім часом розгортались блискавично. Три вбивства майже за два місяця. Іван Максиміліанович намагався не дуже лізти в політику губернатора. Але зараз стояти осторонь йому совість не дозволяла. Якщо не прийняти міри і не виловити злочинця, вбивств стане більше. Не відомо до чого це приведе. А Ірина невгамовна мов дзиґа! Її не посадиш під замок. Занадто вже свободолюбива.

Барон терпляче чекав кінця наради попечителів одного із богоугодного закладу. Нарешті всі формальності були завершені губернатор завершив нараду. Присутні поспішили покинути кабінет.

- Чи не приділите мені декілька хвилин Вашої уваги, - запитав барон.

- Звичайно, Іване Максиміліановичу!

- Мені достеменно відомо як Ви ратуєте за процвітання нашої губернії і міста. І питання вбивств молодих дівчат, не могло оминути Вашої уваги.

- Я взяв розслідування під особистий контроль. Через тиждень або зловлять вбивцю, або покарають винних у службовій халатності.

- Безумовно, покарання не добросовісних чиновників то - Ваш обов’язок. Але все таки, мене більш турбує сам злочинець. Як Вам відомо, у мене на вихованні знаходиться моя похресниця. Вона майже того ж віку, що й загиблі. Мене як її опікуна не може не турбувати її безпека. Ви ж знаєте, що сучасна молодь зовсім не така, як колись.

Губернатор насупив брови. Якщо кожен дворянин в місті почне просити його за безпеку дочок та дружин, часу на службу зовсім не залишиться. Але барон зовсім не проста людина. Здавалось він ніколи не втручався в політику, але своїми благодійними справами робив набагато більше.  Був дуже шанований як в місті, так і в столиці. Якщо через вбивства почнуться повстання, це може стати серйозною загрозою кар’єрі. Навіть, якщо до столиці дійдуть лише самі чутки про їх можливість, нічого доброго не буде.

Губернатор взяв нарешті себе в руки і якомога ласкавіше промовив.

- Люб’язний Іване Максиміліановичу! Запевняю Вас що за тиждень ми покінчимо з розслідуванням. А якщо ні, то про безпеку Вашої похресниці подбають.

- Якщо вбивства не закінчаться, небезпека може постати з іншого боку. Особливо, якщо почнеться паніка, - спробував зайти з іншого боку де Шодуар.

- Повірте, ми зможемо цьому запобігти.

- Будемо сподіватись. Дякую за увагу.

Поговорити з губернатором – марна спроба. Цей упертюх нічого не зробить, щоб знайти справжнього винуватця. Вся надія залишалась на Філіппова. З такими невеселими думками барон покидав кабінет.