Глава 25

Революційна поліцейська наука

Дактилоскопія. Це дивне слово звучало для Ромишовського, немов музика. Ну подумаєш, що може бути цікавого у відбитках пальців, щоб створити цілу наука. Але ні! Відбитки могли говорити промовистіше, ніж свідчення найнадійнішого свідка. Зі свідками завжди було тяжко. Тут людина на сто відсотків бачила, що саме підсудний зайшов у будинок. А як візьметься за діло присяжний повірений, то вже й не впевнений свідок, що то було саме в той день. Ось тобі і свідок! А от відбитки на знарядді не зміняться, скільки б захисник на них не дивився. Відбитки кожної людини були унікальні. Вони не сумніваються. Однак і тут не обійшлось без перепон. Відбиток мав бути чітким і не змазаним. І найголовніше правильно знятим.

Каміл Емануілович до дір зачитував «Інструкцію чинам Київської розшукової поліції». В Київській губернії вже майже рік використовували найновітніші методи при розслідуванні злочинів. І це не лише фотографія та антропологічні кімнати вимірювання, як було в Житомирі. Ні! Кожен слідчій оснащувався спеціальною валізою, де розміщувалось все необхідне для дослідження місця злочину: лупа, підзорна труба – для ретельного дослідження місця події; мотузка, рулетка та інші прилади – для вимірювання відстаней; набір скла , спеціальні картки, порошки, пензлики, валики - для зняття відбитків; картон, папір та конверти – для збору різних предметів; набір для фотографії, прилади для письма.

Він мріяв, про ті часи коли в Житомирі замінять старий антропологічний кабінет на дактилоскопічний. А розшукову службу поряд з людьми виконуватимуть собаки.

А поки ці часи не настали, слідчий самотужки знімав відбитки у вбитої монахині. Тіло вже остигнуло. Пальці задубіли. Розмазавши фарбу по пальцям мертвої жінки, якомога акуратніше слідчий намагався перенести її відбитки на картку. Палець за пальцем він притуляв до неї. Нарешті всі відбитки було чітко зафіксовано на картоні. Впевнившись в гарному результаті, Ромишовський ретельно витер фарбу з рук вбитої за допомогою скипидару. Приміщення наповнилось різким запахом.

Каміл Емануілович з нетерпінням чекав, коли нарешті почне досліджувати знайдені докази на місці вбивства. Його душа переповнювалась неймовірним трепетом, що зовсім не в’язалась із ситуацією в цілому.

До ночі слідчий просидів в кабінеті ретельно переписуючи всі відомості з місця злочину до протоколу. Проте, заснути в ту ніч він так і не зміг. Повернувшись до дому. Ромишовський зачинився в маленькій комірці, яку обладнав під хімічну лабораторію. Там обережно розпакував розбиті окуляри. Одне скло було розбите. Чоловік осколок до осколку довго збирав лінзу. Але декілька дрібних друзок не вистачало. Слідчий трохи засмутився. Чи не залишились осколки, які він не помітив, на одязі черниці? Ще вчитись і вчитись бути більш уважним.

Виставивши спалах Ромишовський зробив декілька знімків. За допомогою пензлика він наніс чорний порошок на зібране скельце. Нажаль, відбитків на ньому не виявилось. Залишилось дослідити іншу лінзу. Обережно діставши окуляри, чоловік також сфотографував їх. Затамувавши подих, він наносив порошок. І о диво! На них був відбиток! Але радіти було передчасно. Це міг бути відбиток пальців жертви. Вона могла руками схопити окуляри нападника, коли захищалась. Щоб уникнути непорозумінь. Ромишовський зробив декілька фотографій відбитку . А потім ретельно звірив відбиток на окулярах з відбитками пальців монахині. Збігів не було. «Ех! Якби у злочинців знімали відбитки, то вже вранці можливо справу вдалось би закрити» - подумав Ромишовський.

Часу для сну зовсім не залишилось. Трохи освіжившись холодною водою, слідчий збирався на службу. Втоми не було. Лише почуття від добре виконаної роботи. Однак, дуже швидко це почуття минулось. Ромишовського викликав обер-прокурор. Тут і з’ясувалось, що ніякі відбитки і пошук вбивці нікого по справжньому не цікавить. Головною задачею слідства виявилось захистити містян. А задля миру можна пожертвувати справедливістю. Обер-прокурор довго розпинався і наостанок промовив.

- Каміле Мануіловичу, будете упиратись – можете кар’єру втратити. Злочинця вже знайшли. Якщо не можете допомогти в пошуках необхідних доказів, раджу Вам не втручатись.

Ромишовський не пам’ятав як дістався свого кабінету. Бездумно дивився у вікно, сидячи за столом. Апатія і байдужість заволоділа ним. А можливо, це була просто втома. В такі моменти слідчий люто ненавидів свою службу. Вона видавалась йому марною і нікому непотрібною. Як раптом в кабінет вихрем увірвався Гацкевич:

- Як плануєте шукати вбивцю, Каміле Мануіловичу? – без жодних привітань запитав Владислав Клімович.

- Злочинця ніби знайшли. Мені порадили не заважати.

- Я теж так думав. А той ідіот втопився за день до того, як убили Кукар! - зле промовив Гацкевич вмощуючись в крісло напроти.

Ромишовський лише хмикнув у відповідь

- То як будете викручуватись?

- Що ж будемо шукати.

- Ну як знаєте, я через Вас місце втрачати не планую!

Слідчий першої дільниці вискочив з кабінету, гримнувши дверима. Трохи подумавши Ромишовський взяв до рук перо на написав записку, єдиній людині, яка пропонувала допомогу.