Глава 26

Дедукція пана Філіппова

Новини останнього часу були не радужні для присяжного повіреного. Вбивцю монахині знайти не вдавалось. Тоді губернські чиновники вирішили заспокоїти населення іншим шляхом. Провести гучний судовий процес над іншим вбивцею. З відпусток спішно відкликали судових присяжних. Через тиждень мав відбутись процес над нещасним бондарем. Не лише брак часу турбував Філіппова. Божевільний вбивця гуляв вулицями міста. На щастя, Ліпа разом з Іриною відпочивали на дачі.

По характеру нанесення ран жертвам, було зрозуміло, що вбивство трьох жінок вчинила одна і та сама особа. Скоріше за все чоловік. Уявити жінку, яка б вчиняла такі звірства важко. Нічого спільного між вбитими на перший погляд немає.

Перша жертва – Іванна Вацлавна Бржієвська, нічим особливим не вирізнялась. Була не тутешня. В місто приїхала на навчання в Маріїнській жіночій гімназії. Жила у скромної набожної вдови чоботаря. Перед самою смертю познайомилась з дивним молодиком Суботіним Федором Миколайович. Хто він та звідки приїхав – невідомо. Чи міг він бути вбивцею? А потім потай залишитись в місті і продовжити «свою чорну справу». Як знайти таку людину без жодних зачіпок? Ще є, трохи нервовий сусід Бржиєвської із застарілими поглядами.

Друга жертва – Кукар Олена Петрівна. Скромна приємна дочка священика. Жила і навчалась в Жіночому духовному училищі. Жодних знайомих в місті не мала. За територію училища майже не виходила. В неї був закоханий син священика – Василь Іванович Харченко. Можна було б припустити, що вбив її він. Можливо названий брат нарешті освідчився дівчині, а вона йому відмовила. А наступного дня він її підстеріг та вбив. Але звідки йому було відомо, що вчителька захопиться французьким романом? Припустимо випадково зустрів її одну в «Ермітажі». Вони посварились і він її ззаду вдарив по голові, а потім наніс поранення ножем. Але є але. До чого тут черниця та Бржиєвська? Чи міг він прикинутись Суботіним? Однак диякон майже не виїжджав з села.

Нарешті, третя жертва – сестра Марія. Католицька черниця, що вперше в житті була в Житомирі. Зупинилась в резиденції єпископа. Нікого в місті не знала. Ксьондз, що прибув з нею вечір провів в товаристві єпископа. Має залізне алібі. Послушниця. Мотивів в неї немає. До того ж сестра, що звикла до тяжкої праці в монастирі, дала відсіч нападнику. Проте жодних слідів у них Ромишовський не побачив. І не треба забувати про напад на пані Сухозанет.

Напад на майстриню фотографи трохи пролив світло на зовнішність вбивці. Полюючи на своїх жертв, злочинець маскувався за допомогою фальшивої бороди і старого костюму. По таким прикметам навряд чи вдасться когось відшукати. І це підтверджувало маленьке розслідування повіреного. 

Філіппов схилявся до того, що вбивця нещодавно прибув до міста. Раніше нападів в Житомирі не було. Найбільш підозрілим чоловік вважав Суботіна. Він міг повернутись в місто. А міг і просто залишитись, зробивши вигляд що поїхав. Зняв кімнатку десь на окраїні міста. Священики, що православний, що католицький, на роль вбивці не дуже підходили.

Ніде правди діти, нещодавно в місто приїхали: і він сам, і лікар Крижанівський, і Езорянський. Себе, ясна річ, виключив відразу. Езорянський врятував Сухозанет від нападу. А Крижанівський був занадто зайнятий роботою в лікарні під час одного з вбивств.

Присяжний повірений зустрічався зі слідчим другої дільниці декілька днів тому. Ромишовський поділився всіма відомостями, що мав по справі черниці. Філіппов вирішив зібрати всіх зацікавлених у вирішені справи. Знайти швидко вбивцю по тих відомостях, що є не вбачалось можливим. Пилип Пилипович бачив єдиний вихід. Йому доведеться ризикнути найдорожчим – сімейним щастям.