Глава 27

План

В кабінеті де Шодуара висіла тиша. Ромишовський та Езорянський, які порозсідались по різним куткам, чекали пояснень. В кабінет в візку в’їхав господар. Поряд шов Філіппов-молодший.

- Дякую панове, що відгукнулись на моє запрошення. Проте, ідея нашого зібрання належала Пилипу Пилиповичу. Власне, Він сам все пояснить.

- Всі ми так чи інакше зацікавлені в тому, щоб вбивцю, що нині тероризує місто, знайшли, - пояснив присяжний повірений,- На мою думку, чекати поки вбивця нанесе новий удар немає сенсу. От-от почнуться погроми. І суд над неповинним бондарем не допоможе. Особливо, якщо станеться нове вбивство. Всі злочини так чи інакше стосуються християн. Першу жертву (католичку) вбили біля Михайлівської церкви, друга – була ученицею духовного училища, третя – католицька черниця. Так як слідство не досягло успіху (і в тому немає Вашої вини, Мануіле Каміловичу), я пропоную спровокувати вбивцю.

- Що ви маєте на увазі? – запитав слідчий.

- Треба вбивцю заманити в пастку і впіймати.

- І яким, дозвольте поцікавитись, чином? - не міг втямити Ромишовський.

- У нас є жертва, яка вижила, -пані Сухозанет. Я продовжую наполягати, що вбивця напав на неї через ту фотокартку. Він не міг знати, що зображення вийшло розмитим, і там майже нічого не видно. «Салон фотографії» закритий. Пані Сухозанет в місті немає. Вбивця відчув себе знову у безпеці, і вчинив новий напад. Ми змусимо його нервувати знову. Уявіть, що містом розповзуться чутки, що пані  Сухозанет має зображення вбивці, і коли вона повернеться в місто, то передасть фотокартку поліції та газетам. Вбивця почне нервувати і вирішить прибрати пані, до того як це станеться. В цей час, ми непомітно слідкуватимемо за Сухозанет. І коли вбивця буде намагатись її прибрати, то Ви, Мануле Каміловичу, його впіймаєте.

- Якщо Ваш план провалиться ми з Вами вилетимо зі служби. Без парочки міцних молодчиків не обійтись. А це перевищення повноважень. Тай взагалі… А якщо не встигнемо? Ця жертва буде на наших руках! До того ж пані може відмовитись, - висловив сумнів слідчий.

- Я дещо знайомий з пані Сухозанет. Впевнений вона погодиться. А якщо з цією жінкою щось станеться, я ризикую не лише кар’єрою, але і … Дружина мені не пробачить. Це її добра приятелька. Я зроблю все можливе, щоб все закінчилось добре.

- Врешті, відставка мене чекає в будь-якому випадку. Можете на мене розраховувати, - наважився Ромишовський.

- Езорянський? – запитав Філіппов.

- Мені треба відбілити моє чесне ім’я.

- Максиміліане Івановичу, нам знадобляться Ваші зв’язки в журналістському колі. І найважче, утримати Ірину Миколаївну від необдуманих дій.

- Хм. Здається, в мене найважче завдання. Спробую. Залишилось вмовити пані Сухозанет.

***

Літній відпочинок теплом зігрівав жильців дачі Крижанівських. Душі їх наповнювались щастям і безтурботністю. Ірина з Олімпіадою продовжили свої купання. І о диво! До їх пустощів приєдналась Віра Захарівна. Інколи подруги влаштовували перегони на велосипеді. Одного разу Ірина навіть пробувала зі Стасем та Владеком ловити метеликів. Спіймала лише велику муху. Ввечері дорослі збирались в садку. Тепле повітря огортало розжарені тіла, даруючи прохолоду. Пили чай, слухали стрекотіння цвіркунів, ділилися враженнями дня. Але одного вечора, коли до будинку завітав Пилип Пилипович все закінчилось.

Олімпіада шалено зраділа візиту чоловіка. Вона скучила за ним. Відпочинок був неймовірно чудовим, але він був би несказанно кращим, якби поруч був він. Пилип не міг відвести очей від дружини. Її погляд був промовистішим від тисячі слів. Але чоловік прибув у справі. Набагато краще було б, щоб Олімпіада з Іриною залишились тут. Він точно знав, що того не буде. Дружина не зможе сидіти в невіданні, божеволіючи від цього. Ірина взагалі може поставити весь план під удар. Ліпше їй нічого не знати.

Пилип, взявши дружину під руку, проходжався доріжками саду. Її присутність прискорювала серцебиття чоловіка. Як було б прекрасно просто насолоджуватись цією миттю. Але… Завжди є якесь але.

- Ліпа, я маю до тебе прохання. Ти довіряєш мені?

Олімпіада здивовано зупинилась. Не такої розмови вона чекала.

- Так. Ти ж знаєш.

- В місті не спокійно. Краще щоб ти була якомога далі, однак я зрозумію, якщо ти не захочеш, - Пилип замовк, а потім продовжив – Вірі Захарівні небезпечно бути в місті. Проте, рано чи пізно їй доведеться повернутись. Ми хочемо, щоб вона допомогла нам піймати вбивцю. Тоді їй нічого не загрожуватиме.

- Це ж небезпечно. А якщо йому вдасться…

- В будь-якому випадку, вбивця може полювати на неї щойно вона повернеться. Це її шанс допомогти і вижити. Я знаю, що вона дорога тобі, і зроблю все можливе.

- Добре. Я маю щось зробити?

- Так. І я, і барон хочемо, щоб Ірина нічого не знала. Вона може зірвати весь план. Ти маєш привести Віру Захарівну. Мені потрібно з нею переговорити.

Жінка пішла, забравши з собою тепло вечора. Невдовзі вона повернулась з пані Сухозанет.

- Олімпіада сказала, що Ви хочете зі мною переговорити про справи в «Салоні фотографії».