Глава 29

Зізнання

Низько схиливши голову, в кабінеті судового слідчого другого відділку сидів чоловік в костюмі клерка. В кімнаті повисла тиша, ніхто з присутніх не наважувався почати розмову. В кабінеті перебувало всього троє чоловіків: господар кабінету, присяжний повірений Філіппов і нещодавно впійманий чоловік. Ірина теж хотіла прийняти участь в допиті. Але Езорянський своєчасно зауважив, що пані Сухозанет необхідна підтримка. Це значно полегшило роботу слідчого. Останній категорично заперечував проти сторонніх на допиті. Однак, йому довелось змиритись із присутністю Пилипа Пилиповича, як з найменшим злом.

Першим ділом по прибутті до кабінету, Ромишовський заходився знімати відбитки у арештанта. Той на метушливі дії Мануіла Каміловича не реагував. Сидів наче статуя, дивлячись крізь предмети і людей. Слідчий закінчив возитись з відбитками, всучив чоловікові в руки ганчірку зі скипидаром. Той здавалось нічого не помітив. Слідчий з радісними передчуттям сів за стіл, і під лупою порівнював відбитки на картці із фотографією відбитка на окулярах.

- Ну от! Все підтвердилось! – радісно вигукнув судовий слідчий.

Затриманий ніяк не відреагував.

- Ваш відбиток пальця знайшли на місті вбивства монахині. Що скажете пане…

- Овсов, Прохор Михайлович, - назвав ім’я злочинця Філіппов, що весь час пильно стежив за ним.

Від слів Філіппова Овсов повернувся в реальність.

- Які відбитки? – надломленим голосом запитав арештант.

- Такі! Відбитки пальців містять неповторні візерунки – папілярні лінії. В кожної людини вони унікальні. Залишити відбиток, ніби залишити свій підпис. І Ваші відбитки були на окулярах, що знайшли біля тіла вбитої черниці. Це ж Ваші окуляри? – продемонстрував окуляри слідчий.

- Це не правда! Ви все вигадали! Не існує ніяких папі… папі…. ліній, - заперечував Овсов.

- Розкажіть краще про Бржиєвську? – попрохав Філіппов.

- Я вже все розповів, - тихо промовив затриманий.

- Мануілу Каміловичу було б теж цікаво почути,- сказав Філіппов шукаючи підтримки в слідчого.

- Так. Я б волів послухати,- підтримав тактику Філіппова слідчий. І перестав втручатись в розмову.

- Я не знаю, що розповідати.

- Не заперечуєте, якщо я допоможу? – запитав присяжний повірений, і не чекаючи на відповідь продовжив, - Панянка Бржиевська була ученицею Маріїнського жіночого училища, і знімала кімнату у хорошої набожної жінки…

- Єфросинії Степанівни…

- Але шановна Єфросинія Степанівна хоча і була праведна православна, проте жінка. Вона і не підозрювала, що її постоялиця вела себе не так, як прийнято. До речі, а як вона себе поводила?

- Блудом займалась. Зустрічалась з молодиком. Ходила з ним по театрах…

- Погоджуюсь, не гідна поведінка для жінки. Тим паче незаміжньої дівчини. Це непотребство Єфросинії Степанівні необхідно було зупинити.

Овсов підняв очі на Філіппова і зле промовив:

- Єфросинії Степанівні?! Вона навіть не помічала! Жінки ні нащо не здатні! Я був змушений це припинити. Дивитись на це було огидно! Вона стелилась перед тим молодиком. Щовечора вистрибувала у вікно і бігла кудись як …остання … Одного разу я вирішив прослідкувати за нею. В той вечір вона посварилась із своїм коханцем. Він навіть не поглянув у її бік і поспішив до готелю. Було пізно. Вона стояла біля Михайлівської церкви. Вона не гідна була стояти біля храму. Вона була блудниця. А блудниць забивають камінням. Камінець ніби сам ліг в мою долоню. Наче сам  Господь дав благословення на очищення святої землі від гріха. Тоді я наважився. Швидко підійшов до неї та вдарив по голові. Вона тихо зойкнула. Камінь випав з рук. Я підхопив її. Праву руку механічно засунув в кишеню і намацав там канцелярського ножа для кореспонденції. Все вийшло саме собою.

Овсов замовк, заново переживаючи події.

- А потім Ви зустріли молодого священика з дівчиною? – не вгамовувався Філіппов.

- Гріховну природу Єви не викорінити! Якщо жінок не тримати в строгості, вони піддаються спокусі! Мій батько був правий. Він ніколи не дозволяв матері зайвих думок. І при необхідності ставив на місце.

- Де ви зустріли священика з дівчиною?

- Я купував письмові прилади в крамниці Савчука, а тут зайшли вони. Вона йому бісики очами пускала. А він, священик, так палко дивився на цю блудницю.

- То був її брат,- уточнив присяжний повірений.

- О! То вона ще більша грішниця ніж я подумав. Інцест – тяжкий гріх! Наступного дня я був вихідний. Я не хотів, щоб мене хтось впізнав. І навіть не мріяв, що в «Ермітажі» знову зустріну її. Вона їла пиріжок. Певно чекала на коханця. Я взяв до рук камінь. Ніж з того разу я так і носив з собою.

Канцелярський ніж поряд з бородою та капелюхом лежав тепер на столі судового слідчого. Сам Ромишовський уважно слухав зізнання вбивці і ретельно заносив його до протоколу.

- Але Вас сфотографувала пані Сухозанет.

- Диявольський пристрій! Я довго слідкував за нею. Але з нею постійно хтось був. То Ваша дружина. Так, так, вона теж поводить себе не найкращим чином. Мені все відомо! А то ця вертихвістка барона. Вона теж напрошувалась. Я б до неї теж дістався.

По спині Філіппова пройшовся мороз. Турбуючись про дружину, він навіть уявити не міг, що вбивця вже приміряється до неї та Ірини. Ромишовський підняв очі від паперу.