Розділ 2

Некромант прокинувся пізно. Яскраве світло пробивалося крізь запилюжені вікна. Звуки степу наповнювали кімнату, заворожуючи душу. Далекий спів пташок навіював спокій та умиротворення. Гектор підвівся і висипав на стіл свої пожитки. Кістковий порошок залишився заледве на денці банки, від зміїної крові у флаконі він уже давно відполірував стінки. Навіть трави та деревний попіл, яким маг користувався не так часто майже закінчилися.

- Не густо,- промовив сам до себе Гектор.

Зазвичай він поповнював запаси препаратів у знайомих знахарів або інших некромантів. Та останнім часом нагоди не було. Постійні рейди вершителів вибили з околиць чимало його братів по справі. Маг накинув плаща і поволі подався до міста. Вулички вже повнилися численними подорожніми. Про вчорашній візит Корпусу закону нагадували хіба що розкидані вітром оголошення. Гублячись у базарному натовпі Гектор раз у раз тягнувся до гаманця. Скоро його сумка значно обважніла. Два буханці хліба, шмат в‘яленого м’яса, кілька картоплин та мішечок крупи. Цього мало вистачити до Церенту. Ардана навіювала чимало спогадів та для його справи була геть негодящою. Некромантів тут не потребували. Гектор дістав невелику карту королівства і подумки уявив маршрут. За день- два можна дістатися. Він не дивлячись кинув на прилавок монету схопив червонобоке яблуко і з задоволенням надкусив. Раптом хтось торкнувся його руки. Некромант потягнувся до кинджала на поясі.

- Зачекайте, пане магу.

Голос належав невисокому огрядному чолов‘язі з густою бородою.

- Я до вас у важливій справді.

- Я не маг. Ви помилилися, - швидко промовив Гектор вивільнюючи руку з чіпкої хватки незнайомця.

- Ви учень Габріеля. Я вас пригадую. Ви ж некромант!

- Тихіше! - зашипів на нього юнак,- Тут і стіни мають вуха.

Маг відвів чоловіка убік, де закуток поміж будинками і високим парканом створював ідеальне місце для таємної розмови.

- То ви допоможете мені?- схоже хоробрості цьому панові не позичати. Зазвичай некромантів шукали коли вже вечоріло і віддавали перевагу зустрічам далеко від власного дому, не кажучи про безлюдні місця. Причиною цього був не стільки страх перед карою, як сором за використання послуг і взагалі розмови з цими представниками брудного діла. Відраза поєднана з корисливістю переконала Гектора ставитися з неабияким презирством до клієнтів. Лицемірство замовників переходило усілякі межі. Та потреба у грошах та матеріалі для експериментів давно вже змусила зціпити зуби і шанобливо усміхатися, коли ці панове затуляли обличчя та зверхнім відстороненим тоном описували прохання.

- Я слухаю. Що вам потрібно?

- Мій слуга. Він був жахливим робітником, працював що далі то гірше, і щонайгірше жалівся по всіх усюдах наче я морю його голодом і змушую гарувати за копійки.  Та вчора я піймав його на крадіжці...

Незнайомець зробив паузу. Він глибоко вдихнув і опустив очі.

- Я не стримався і , ну ви розумієте...

- Зацідив, не розрахувавши сили. І я маю його воскресити.

- Не зовсім так, пане некроманте. Мені його життя треба, як королю лопата. Нехай хоч цей нероба по смерті мені як слід послужить.

- Отже, маріонетка.

- Підніміть тіло і нехай кориться наказам. Я в боргу не залишуся.

- Тільки складних завдань він усе одно не виконає...

- Та хіба мені треба складні?! Дров нарубати, худобі сіна занести, з цим і бовдур впорається.

Гектор зам‘явся. Ритуал не був складним та сама справа виглядала... Не те щоб підозріло, але рідко коли з подібними речами зверталися. Убити і створити безсмертного раба, який не потребує платні чи їжі... Його наставник казав правду, людський егоїзм і нахабство річ воістину необмежена.

- Мені потрібна зміїна кров.

- Та чи це проблема? У мене на полі гадюк, як бур’янів. Наловите, скільки треба буде.

Гектор сам не розумів чому він погодився. Власне він і не сказав нічого. Все було зрозуміло без слів, і ось вони ішли поміж численних будиночків у бік полів. На горизонті виднівся ліс. Фермер крокував пліч-о-пліч, що рідко робили замовники. Нерідко забобони брали гору над здоровим глуздом і навіть стояти поруч з чаклунами вважалося очорненням душі. Усю дорогу чоловік мовчав, лише раз у раз запитував некроманта про практичні моменти справи: чи довго триває процедура, як керувати рабом, чи складно створювати ожилих мерців і як цього навчитися. На останньому питанні Гектор глянув на фермера з такою суворою гримасою, що тому миттю заціпило.  Ось перед ними виник невеликий дерев’яний будинок. За ними комора та масивна стайня. Біля огорожі стояв запряжений двома кіньми віз.

- Тіло за коморою,- мовив чоловік.

Він раптово схопив палицю і кілька разів ударив нею по високій траві. Тоді нахилився і обережно подав Гектору мертву змію.

- Я чекатиму в будинку. Зайдете за оплатою.

Некромант з підозрою поглянув на дорогу, там не виднілося нікого. Він узяв гадюку і попрямував до комори. Він кілька разів зупинявся щоб озирнутися на фермера. Той лише поглядом вказував напрямок, не рухаючись з місця. У цьому не було нічого підозрілого. Мабуть сумління цього чоловіка протестувало проти мовчазної участі у ритуалі. Мертве тіло валялося біля стіни. Поруч лежав мішок набитий зерном. Гектор дістав кинджал і одним рухом обезголовив змію. Цівка крові потекла на обличчя мерця, кілька краплин побігли у привідкритий рот. Маг натягнув рукавички і стулив долоні.

- Море хаосу прийми дар крові.

Пальці чародія переплелися між собою. Знаки на рукавичках склалися у новий символ.

- Сила вічності увійди у плоть

Права долоня лягла на зап’ястя лівої завершивши знак кола.

- Залишайся і підніми.

Два пальці правиці ковзнули на долоню лівиці, їх знаки склалися у шестикутник.

- Слухай і корися.