Вічність зоряного світла

3

Сімнадцять років потому.

Артура (яка живе під ім’ям Софії)

У нас зі Славком тепер сім’я. Робота, квартира, машина, собака, двійко дітей, які уже студенти. Мама дуже постаріла. Все згадує свою другу доньку і ніяк забути не може. Кожного дня мені торочить, щоб я розшукала сестру, я тільки киваю і мовчу, бо знаю, що в цьому світі я її не знайду. Старенька акушерка, яку я розшукала і яка чергувала тоді, розповіла, що дитина зникла, а на місці дитини виявили трьох кошенят. Це було перед Різдвом. І ще сказала, що зорі тоді світилися синім світлом і утворили в небі якийсь візерунок. І намалювала його. Я бачила цей візерунок, перед тим як потрапити сюди, перед тим як помінятися з Сонею місцями. Це мабуть і справді щось значить, бо у моїх справжніх батьків зникли кошенята в ту ніч, яких привела їхня кішка. Так мені розповідав тато. Якщо закони фізики не брешуть, мабуть тією дитиною була я і це моя справжня мама, а Соня моя сестра, а кошенята замінили дитину. Тобто мене перенесло в той світ, а кошенят сюди. Закон збереження енергії.

За Славком періодично впадають прихильниці. Він у нас велика людина. Та й хай. Я цим не переймаюся. Все одно він повертається до мене. Я ж і досі згадую і люблю Зореслава. Галька вийшла заміж за француза. Тепер вона мадам Пейрак. Періодично прилітає до нас на Різдво з чоловіком. Нам ділити нічого. Цей світ такий же як і мій. Навіть люди ті ж самі. Тільки звуть їх інакше. До цього я довго звикала. А ще я хочу знову побачити свою сестру.

Соня (яка живе під ім’ям Артури)

У нас з Зоряном сім’я. Двійко дітей студентів: хлопчик і дівчинка.

Зорян у мене тепер вільний фотограф. А в мене робота державна. Я піклуюся про народ. Я президент. І тепер знаю, як сталося так, що я опинилася в цьому світі. Виявилося, що раз на сімнадцять років ми можемо бачити паралельний світ і навіть переходити в нього, якщо на свято Плуга, зорі складуть певну композицію у небі і поєднають світло на підлозі. А ще я взнала, що нерідна батькам, а Артуру (тобто тепер це я) вони вдочерили, і це може бути моя загублена сестричка, про яку казали що вона померла, а насправді паралельний світ забрав дитину, яка була не потрібна в іншому світі і залишив замість неї трьох кошенят. Це таємниця, яку не розголошують президенти в цьому світі. І молодь залишається в своїй країні на свято Плуга теж саме тому. Тепер я знаю, що паралельні світи не фантастика.

Зорян дуже кохає мене. Але я ніколи не скажу своєму Сторі, що я не Артура.

Зореслав

Минулої ночі було свято Плуга. Я чекав на свою кохану. Щось її затримало на роботі. Сидів без світла. Дивився на небо і просто так почав рахувати зорі. Зненацька помітив, що зорі утворили якийсь візерунок і їхне світло впало на підлогу. Звідкись взявся в квартирі туман. Грішним ділом я подумав,що то пожежа. Але ні, запаху диму не було. Туман розсіявся. Я підняв очі і побачив навпроти дзеркальне відображення себе самого. Я здригнувся з несподіванки. А відображення посміхнулося мені і сказало:

– Привіт Зореславе.

Це так дивно! Потім перевів очі на підлогу і побачив, що візерунок світла став розсіюватися. Видиво поступово розтануло. Я схвильований. Але дуже не замислююся над цим. Можливо це мені просто примарилося.

Ростислав

Я сидів Різдвяної ночі і рахував зірки і чекав поки всі зберуться вдома. Діти десь повіялися до одногрупників. Мали б бути вдома опівночі. Кохана затримувалася. Я давно знаю, що вона не Соня, а Артура. Дружина розповіла, що сталося тієї ночі, перед тим як я запропонував зустрічатися, але ми вирішили, що треба назавжди забути ім’я Артура. Воно належить до іншого світу. Дружина чесно розповіла про свого коханого Зореслава. І я знаю, що вона досі кохає його. Через це у мене інколи буває депресія. Я працюю викладачем політехнічного інституту і під час депресії дозволяю зваблювати себе молоденьким аспіранткам. Правда далеко відносини не завожу, бо все ж таки кохаю дружину. Нічого серйознішого за прогулянку під місяцем вдвох, собі не дозволяю, бо кохаю дружину. Дружина періодично ганяє аспіранток від мене. і пояснює їм, що я не один такий на світі, а їхнє щастя і доля десь попереду чекає на них. Так і живемо.

Зорі склалися у гарний візерунок і на підлозі спальні намалювали світлом незабутній ажур. Я подивився на протилежну стіну, але побачив там себе, який здригнувся з несподіванки. Але я був готовий колись побачити його – коханого дружини, який зовні схожий на мене. Я посміхнувся йому.

– Привіт Зореславе!

Він опустив очі на візерунок з зоряного світла і поволі почав танути, поки я знову не залишився сам. В дверях повернувся ключ і на порозі постала моя кохана й загадкова жінка, яка завжди мене розуміє. За півгодини повернулися і діти.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше