Розділ 2.

Я сиділа у своєму кабінеті й чекала на Артема Олеговича. Рівно третя, зайшла секретарка і повідомила про його прибуття.

— Доброго дня, Ельвіро Володимирівно!

— Доброго дня, Артеме Олеговичу!

— Мені порадили вас як професіонала!

Він поклав переді мною теку з документами, я їх уважно прочитала. І таки так, це той самий чоловік, про якого говорила Тоня. Він справді викупив підприємство з надання комунальних послуг, і він красень.

Високий, доглянутий, з чуттєвими губами та зеленими очима. Дуже стриманий, він саме той тип чоловіка, що контролює усе, на роботі та вдома. А жінка у його розумінні має бути вдома, вірно чекати чоловіка, дбати про дітей.

А ще він багатий, тому жінки на нього ведуться, мабуть, не одне серце розбив.

Він не мій тип, навіть для одноразового сексу. Він ураган, що пробирається в душу і все зносить на своєму шляху, а потім зникає...

Він дивився на мене, оцінював, розглядав своїм холодним поглядом.

Ми обговорили його справу, я знала, що робити, щоб виграти, знала, що наш опонент використає нечесні методи для перемоги, обхідні шляхи. Та я знайду законний вихід.

— Ви ж розумієте, що справа не у грошах, а у моїй репутації, я нікому не дозволю обвести мене круг пальця! — проговорив Артем.

— Розумію! Я підготую документи для суді, перегляну всі правові норми та виберу що найкраще підійде для справи.

— Завтра чекаю від вас детальний звіт!

— Завтра вихідний!

Я часто працюю на вихідних, але він сказав це дуже нахабно, не запропонував, а наказав!

— Я плачу вам за роботу, і не погані гроші, тому завтра чекаю у своєму кабінеті. Їздити до Вас, я не маю часу!

І він вийшов, від його відповіді, я ...

Я зайшла до керівника контори, виразити всій протест, і передати іншому адвокату, цього нахабного клієнта!

— Ельвіра, він вибрав Вас, тому, зробіть як він каже. Треба піти й показати звіт роботи, то Ви підете! Це занадто цінний клієнт, щоб сваритися з ним!

Я була обурена, та за кого він себе має?!

Я не пішла у салон краси, до пізнього вечора працювала. Зранку результат, мішки під очима, не виспалась.

Я ретельно вибирала що вдягти, чорні штани, білу шовкову блузку і чорний піджак. Дуже по діловому!

Вирівняла своє довге, чорне волосся, не заплела, хоча зазвичай збираю. Та сьогодні вихідний. Підмалювала карі очі, бальзамом для губ та поїхала за адресою, що дала мені секретарка.

Центр міста зустрів мене заторами, а весна, прохолодним вітерцем.

Охорона провела мене до його кабінету. Працівників більше не було у будівлі, вихідний же, тільки охорони багато, навіщо йому скільки?

— Ви запізнились!

Він навіть не відірвав очей від документів, не привітався. Мене це вивело, чому він мене так злить, я ж зібрана і спокійна, а тут...

— Ми не домовлялись на конкретну годину!

— Так, але зараз час мого обіду. Тому ви або їдете зі мною, або залишаєтесь тут і чекаєте, поки я повернусь!

Що? Та як він сміє?

— Або ви слухаєте мій звіт зараз, або я йду, і ви чекаєте понеділка!

Він саркастично посміхнувся, гарна у нього посмішка, і костюм ідеальний, та манери...

Він піднявся і пройшов до дверей, а я такого повороту не чекала...

— Ви ідете, бо будівля зачиняється!

Я пішла до дверей, і вже хотіла відчинити, як він зупинив мене.

— Я сам відчиню!

Відкрив двері. Я забрала свою руку, подальше від його.

Біля виходу чекала його машина з водієм, а біля машини товпились охоронці.

— Присідайте, Ельвіра!

— Моя машина тут на стоянці, тому до понеділка!

— Не люблю повторяти двічі! Чи ви хочете, щоб я подзвонив до вашого керівника і повідомив, що ви відмовились показати мені звіт?

— Я не відмовилась, ви самі...

Я розгубилась, таке буває не часто, я ж адвокат, і відстоювати свою точку зору, це моя професія, та він...на нього мої доводи не діють!

Мій керівник прямо сказав, що це віп клієнт, і я не маю права його втрачати...

Я сіла у машину, класичну і дорогу, зі шкіряним салоном.

А Артем Олегович відкрито на мене дивився, явно не як на адвоката. І я вже знала чого він добивається, такі як він не відступають... І мені це не подобалось.

Ми зайшли у дорогий ресторан, який знаходився за містом, говорити що я не хочу їхати так далеко не стала, він не послухає.

Ми зробили замовлення, говорили про справу, йому сподобався мій план дій. Коли почало вечоріти, я здивувалась, що пройшло так багато часу.

— Мені час до дому!

— Кудись поспішаєте?

Ми проходились величезним парком, що знаходився на території ресторану, чи навпаки.

— На вас чекає хтось?

— Так.

А що я мала сказати...

— Ви не одружені, і стосунків ні з ким, також не маєте..

— Звідки ви знаєте?

— Можна перейти на ти. Ти мені сподобалась, і я все дізнався про тебе.

Я не прокоментувала його фразу...

— Від везіть мене додому!

— Добре!

Їхали ми мовчки, в дома я ще раз усе обдумала, Артем привабливий чоловік, та він хижак, і тільки отримає своє, одразу зникне... Я була впевнена в цьому, та не була впевнена, що моє серце зможе спокійно це прийняти.

Бо як не крути, він зачіпляв мене, мене тягло до нього, з першої секунди нашого знайомства...

Зранку до моєї квартири постукали. Хто так рано? Кур’єр приніс квіти, великі, сортові, на витончених стеблах, червоні троянди. З красивим червоним, атласним бантом.

Я як маленька дитина, бігала кругом квітів, з широкою посмішкою. Як же легко догодити жінці!

У квітах маленький конвертик.

" Найчарівнішому адвокату"

Артем.

Мені було приємно, увага такого чоловіка тішила моє самолюбство, та впускати його у своє життя, я все одно боялась.

Через тиждень моєї клопіткої роботи, я виграла справу Артема.

Увечері після роботи, я вийшла з контори, а він мене уже чекав, у костюмі, ніби щойно зійшов з обкладинки журналу.

— Вирішив подякувати особисто!

— Ти уже заплатив за послуги конторі!

— Так, конторі, тепер твоя черга!

Він був без водія, на новенькій темно синій ауді, у цього чоловіка явно є смак.

Я сіла, і ми рушили...

— Куди ми їдемо?

— Побачиш!

Він посміхався, і від цієї посмішки я забула як дихати...

Ми заїхали на приватну територію будинку, з невеличким садом.

— Це твій дім?

— Так мій!

Я йшла за ним як зачарована, хоч і знала, що попереду гірке розчарування...

Він провів мене на терасу, де нас чекав накритий стіл з романтичною вечерею, і зі свічками. Такого для мене не робив ніхто...

Ми вечеряли, розмовляли про все на світі, мені було легко з ним.

— Чому ти не одружений?

— А ти чому?

— Я перша запитала!

— Не зустрів єдину... До того дня як не зайшов в одну адвокатську контору.

— На що це ти натякаєш?

Він встав, подав мені руку, я також піднялась і він поцілував мене. Це було неймовірне відчуття, пристрасть, бажання, насолода, перемішались у єдиний букет.

Я і не встигла оговтатись, як уже лежала у його спальні. Його поцілунки були гарячими й глибокими, наче випивали мене, та я не хотіла щоб це колись закінчувалось.

Неймовірна пристрасна і чуттєва ніч.

Та зранку я злякалась. Я боялась, що він більше мене не захоче, що він добився чого хотів і на цьому все.

Тому швидко одяглась, викликала таксі, і ганебно втекла з місця свого злочину.

Він не дзвонив, не шукав зустрічі зі мною. А чого я чекала? Що він кинеться за мною, і буде клястися у вічному коханні?
* * *
Пройшов тиждень, я сиділа з дівчатами за звичним столиком у кафе.

— Ель, та що з тобою, ти увесь тиждень сама не своя?! Ми усе бачимо, поділись з нами!

Я хотіла, та якщо зараз скажу хоч слово, то розплачусь. Тому перевела тему.

— Тоня, у тебе очі підпухлі, щось сталось?

— Дівчата, я подала на розлучення, дізналась що Антон зраджує.

Ого, я знала, що він наволоч, але не настільки.

— Мені дуже шкода, що так склалось!

— Тоня, ти головне не переживай, усе що не робиться, робиться на краще!(Соня)

— А що я дітям скажу?

Тоня виглядала розбитою, та ще б, скільки років витрачено...

— З часом вони зрозуміють.(Ельвіра)

— І ти ще знайдеш своє щастя!(Соня)

— Ми підтримаємо тебе, можеш розраховувати на нас!(Ельвіра)

* * *
Я вийшла з машини біля свого під'їзду. А на мене чекав Він.

— Я скучав!

— Мабуть, не достатньо, бо не телефонував, не писав, цілий тиждень!

— Це ти втекла від мене... А я дав тобі час...

— Для чого?

— Щоб звикнути до думки, що я є у твоєму житті, і нікуди не подінусь!

Він обняв і поцілував, і мені одразу стало так тепло на душі...