Глава 1

♥

– Адо, сонце прокидайся в тебе перший день в університеті. Адо! Дідько, Аделіно, негайно прокидайся! – почувши чоловічий голос з іншої кімнати, я відкрила очі, зрозумівши, що сну більше не буде.
– Що таке? – глянувши на годинник свого телефона, відповіла я. – Навіщо так рано мене будити? – незадоволеним голосом запитала в брата, розуміючи, що зараз лише шоста година.
– Та тому, що ми не хочемо чекати нашу сплячу красуню цілу вічність. А все тому що... – каже сестра, дивлячись на брата.
– Мія, мені пасує ця помада, а ця сорочка, а ці туфлі!? Чорт, стрілки не виходять! Чому не можна було мене збудити раніше? – перекривляє брат.
– Нік! – крикнула я, кидаючи в його подушкою. Безтурботний сміх заполонив кімнату, а через декілька хвилин сестра й брат опинились в моєму ліжку.
– Ну що принцеси, ви готові підкорювати серця всіх хлопців? – запитав брат, який влігся посередині та обійняв нас.
– В нашій сім'ї Мія «головний серцеїд», тому вона завжди готова, – підморгую сестрі й сміюсь.
– Адо, а коли ми вже познайомимось з твоїм хлопцем, а не щотижня з Міїними, – запитав брат, а сестра лиш закотила очі й вдарила брата. Ніколас звісно правий, проте навряд я колись закохаюсь.
– Так, сім'я заспокойтесь, ви бачили котра година? Піднімайтеся і геть з моєї кімнати, – швиденько піднявшись з ліжка, вказала пальцем на двері.
– Ой так завжди! На самому цікавому... Тільки давай швидко, щоб ми тебе не чекали, – обурено сказала сестра й вийшла з кімнати, тримаючи брата за руку.
Я швиденько пішла в гарячий душ, зробила декілька масочок на лиці, почистила зубки й побігла до гардеробної. Мій погляд зупинився на молочній сорочці на довгий рукав та чорній спідниці олівець, яка була трішки нище колін. Своє темно-каштанове волосся вирішила злегка накрутити та зробити легенькі локони. Ніжно-нюдовий макіяж на моєму лиці вже був готовий за декілька хвилин. Доповнити свій образ я вирішила високими, чорними підборами та біжутерією.
– Я готова, – спускаючись на перший поверх, вигукнула я.
– Ми теж, – відповів брат, який стояв поруч Мії. Сестра красувалася у вишуканій білій сукні до колін та високих чорних підборах. Волосся було випрямлене, а на обличчі красувався темний макіяж. Брат був одягнений в атласну, чорну сорочку та діловий костюм, який бездоганно підкреслював його статус та зовнішній вигляд.
– Ну й навіщо так гаряче? – запитала я.
– Те саме хотів запитати тебе. Ця спідниця дуже гарно підкреслює твої сіднички. Мабуть, ранкова розмова подіяла на тебе, проте будь обережна, – підморгнув брат.
– Ходімо вже, – закотивши очі, взяла під руки сестру й брата й ми швиденько пішли до машини.
Брат відкрив двері новесенької машинки, сестра поперед мене залізла на переднє сидіння, щоб похизуватись перед однолітками. От же ж, дівчисько! За двадцять хвилин ми під'їхали до її школи, де вже були наші батьки.
– Все буде добре, моя найдорожча випускнице, – звернулась я до Мії та поцілувала її в щічку. – Не переймайся, ти в нас найкраща! Все буде добре.
– Вибач, що ми не можемо розділити цей день з тобою.
– Ми тебе дуже любимо, – втрутилась я. – Все біжи, не запізнюйся.
– Я люблю вас, – Мія обійнявши нас, побігла до батьків. Вона в нас випускниця і сьогодні її останній перший дзвоник, а в мене, так би мовити «перший раз у перший клас».
– Хвилюєшся? – перебив тишу брат, під'їхавши до університету.
– Поруч з таким красенем братом – ні! – впевнено відповіла Ніколасу.
Ми зупинились біля вишуканого університету столиці України – Києва. З віконця машини я побачила Мері, Алісу та Анжелу, які вже зачекались на мене. Проте вони мене зрозуміють, не дарма ж вони мої найкращі подруги.
– Ну що ходімо? – запитав брат.
– Ходімо!
Брат відкрив мені двері та подав руку, одягаючи окуляри. Поряд з ним я відчувала себе впевненою, тому прямувавши до університету легкою ходою, я відчувала на собі погляди студентів. Звичайно, що це нормальна реакція, тому що мій брат «лице» цього університету. Не дивно, що всі старшокурсниці хочуть мене вбити, не підозрюючи, що я його сестра. 
– Приймайте вашу спокусницю, – сказав брат моїм подругам й відійшов до друзів, не чекаючи відповіді.
– Так, ти хочеш всіх хлопців спокусити? – запитали мене дівчата.
– Та годі вам! Це в мене таке питання до вас, — дівчата лиш посміялись, а за декілька хвилин ми всі разом пішли в середину університету. День за знайомствами пройшов непомітно.
– Так, дівчата наступної суботи вечірка на честь першокурсників, ми йдемо? – запитала Мері, вийшовши з університету.
– Не знаю, – відповіла я. Хоча і так знала, що не хочу нікуди йти. Ненавиджу вечірки і ці недоречні флешбеки в своїй пам'яті.
– Так, Аделіно ти йдеш і ми всі теж йдемо. Перший курс все-таки, дівчата! – втрутилась Аліса, дивлячись на мене щенячими очима.
– Ну гаразд, вмовили.
– От і чудово. Все, за мною приїхав водій, до зустрічі! – сказала Анжела й побігла до машини. Згодом решта дівчат теж поїхали додому. Я зателефонувала братові, чекаючи його на вулиці. Той сказав підійти до вхідних дверей та чекати на його. Я чекала. Довго. Дуже довго. Через годину чекань, я була сильно зла і мої емоціїї брали вверх наді мною. Побачивши, що брат виходить з друзями на подвір'я відразу встала зі східців і побігла до його...