Глава 2

– Ти взагалі нормальний? Не міг сказати, що будеш так довго? Я могла викликати маминого водія й вже, напевно, бачила б десятий сон, – крикнула я, тримаючи в руках туфлі й розводячи руками в різні сторони.
– Та тихо ти, заспокойся! Я ж не винен, що Соломія опинилася така солодка й нестримана, – з гордістю сказав брат, закушуючи губу, а я лиш нервово закотила очі. – Взагалі, чого розкричалась? Краще з моїми друзями познайомся, таких дивовижних людей ти ніде не зустрінеш, – дідько, дратує! – Це Марк, Саша, Мілана, Агата й... – задумався брат, шукаючи очима ще когось. – А де Кріс?
– Я тут, – заговорив якийсь хлопець, виходячи з приміщення за ручку із красивою білявкою. Перевівши погляд від дівчини, побачила неймовірно-блакитні очі в яких можна потонути. Білосніжна посмішка не зникала з його обличчя, ніби дарувала радість всім іншим. Його широкі плечі та накачене тіло облягала біла сорочка, рукави були підкачені до ліктя, тому на руках виднілись вени, які просто зносили дах. Від цієї краси руки спітніли, а серце почало битись немов скажене... Годі Адо, заспокойся і повертайся в реальність! Ти ж знаєш, що являють хлопці з такою зовнішністю, але він такий...
– Дуже приємно, проте це нічого не міняє. Я хочу їсти та спати, – звернулась до Ніколаса, піднімаючи голос, тому що знаходитись я тут більше не можу.
– Яка ж ти нестерпна, – закотивши очі, сказав брат та неочікувано підняв мене та закинув на своє плече.
– О Господи Нік, що ти робиш!? Постав мене негайно! – я як дурепа кричала, а сором з'їдав мене із середини. Я повернута до них своїм заднім місцем, жах. Просто прекрасно!
– В тебе прекрасна попа, хай дивляться і заздрять, що я маю таку сестру, – дівчата почали сміятись, а Нік нічого кращого більше не придумав, аніж вдарити по цьому «прекрасному місці» перед всіма. Ненавиджу свого брата.
Приїхавши додому, відразу побігла до кухні, де знаходились батьки. Швидко їх поцілувала та побігла до холодильника.
– Чому це ви так пізно сьогодні? – поцікавився тато.
– Тому що мій брат ідіот не міг відірватися від солодких губ Соломії, – з сарказмом відповіла я татові. Батьки лиш посміялись, а Нік додумався кинути в мене яблуком. Ненормальний! Мама з татом бачили, що я стомлена, тому вирішили нічого не запитували, принаймні сьогодні. Я добряче наїлась й рушила до ванної кімнати. Прийнявши душ, я накинула на себе халатик та зручненько вляглась в ліжечко. В голові лиш думки про братового друга... Адо, ти ж знаєш, що тобі не можна думати про це, а то будеш виглядати як закохана дурепа. Хоча чому це я закохана дурепа? Мені, що не можна закохатись? Звісно не можна! Ти ледве Марка розлюбила, хоча сама знаєш, як це було складно. Взагалі, чому я про це думаю? Все спати, а не думати про маячню.
Прокинулась я на диво вчасно. Сьогодні за вікном похмура погода, тобто погода, яку я обожнюю. Завжди хочеться вийти на балкон, закурити та просто стояти під дощем. Як не крути, проте ця погода є невіддільною частиною моєї душі. Сьогодні вирішила одягнути чорну водолазку та джинси із високою талією. Водолазку заправила в джинси, а поверх одягнула темно-сіре пальто. Заплела високий хвіст, покрила губи блиском та взула білі кросівки. Швидко спустилась до низу, де на мене чекала сестра.
– Що знову ці чорні кольори? Ти колись перестанеш перетворюватись із принцеси в попелюшку? – скептично глянувши, запитала сестра. Насправді мені просто не подобаються яскраві речі, мабуть, минуле вплинуло навіть на кольори.
– І тобі добрий ранок, – перевела тему і відкусила шматок яблука, який тримала в руках сестра.
– Ага, ти сьогодні за кермом.
– Я? А де Ніколас?
– Поїхав на роботу з батьками.
– Зрозуміло. То чому сидиш ти ще досі тут? Негайно в машину!
– Вже біжу, матусю! – почала сміятись з мене сестра.
– Мія, зараз щось важке полетить в тебе..
Доїхали ми досить швидко, тому що за кермом я з шістнадцяти років і уміння вже маю. Так, мені зараз сімнадцять, проте іноді дуже вигідно мати батьків мільйонерів.
– Чому тобі дозволяють їздити за кермом, а мені ні? – обурено запитала сестра.
– Мабуть, тому, що я була попелюшкою і слухалась батьків, – сарказмом відповіла сестрі, – але попри мою жагу до життя я навчу тебе водити, обіцяла все-таки, – поцілувавши мене, сестра побігла до школи, а я хутко поїхала до університету. Розуміючи, що я запізнююсь почала швидко йти до своєї аудиторії. Не дивлячись вверх, врізалась в чиєсь тверде тіло.
– Вставай ідіотко! Не бачиш куди несешся? – голосно крикнув хлопець. Піднявшись із підлоги, зустрілась із тими самими, як небо очима.
– Вибач, – ледь видавила із себе.
– Вибач? Ви чули, що вона сказала? Ти ж неслась на мене, як бик на червоний колір. Я розумію, що я привабливий хлопець і всі дівчата в захваті від мене, але ти ледве не вбила такого екземпляра.
– Що ти сказав?
– О, а ти вмієш говорити? Я думав тварини не говорять, – хлопець почав сміятись разом з друзями. Не бажаючи слухати цю маячню, підійшла впритул до хлопця та відповіла:
– Так вмію, прикидаєш, а ще вмію так, – подивилась в ці, начебто, не винні очі й дала ляпаса від якого хлопець відвернувся в іншу сторону. – Якщо ти ще раз підійдеш або хоч щось скажеш в мою сторону – ти труп! – проходячи повз цього придурка «випадково» вдарила плечем по його накаченому тілі. – До речі, відтепер можеш вважати себе «червоним кольором», придурку! – обернувшись, сказала я. Вирішила забігти до туалету, тому що емоції брали вверх мої почуття. Забігши в середину просто сперлась на стінку й почала плакати. Чому все так? Вчора він ще був привітним і добрим хлопцем, а сьогодні просто обливає мене брудом. Невже життя ще хоче знущань? Просто не розумію цих людей... День пройшов погано, як і погода на дворі. По дорозі додому забрала сестру і ми поїхали додому. Зайшовши до будинку, я відразу пішла до своєї кімнати. Вирішила, що потрібно розслабитись, тому набрала гарячу ванну і дістала пляшечку червоного вина. Я й не замітила, що згодом вона була пуста, а я п'яна. Вийшовши з ванни в одному рушникові, увімкнула музику і почала переодягатись та танцювати.
– А ось тут живе моя люба сес...