Від ненависті до кохання один крок

Глава 10

Крізь сон я відчувала легкі дотики на своєму обличчі. Адамс (прізвисько Кріса) обережно, ніби боявшись зробити боляче провів пальцями по моїх щічках, носику та губах. Від цих рухів я здригнулась і хлопець швидко забрав руку.
– Вставай, соня вже 12 година дня! – 12? Господи батьки ж не знають де я. 
– Чому ти мене не збудив раніше!? – крикнула. Різко піднялась з ліжка і в очах відразу потемніло, не розуміючи, що відбувається почала втрачати контроль над своїми ногами, але Кріс відразу мене зловив та вклав в ліжко.
– Господи, та в тебе температура! – сказав хлопець приклавши руку до маківки. 
– І ти це вияснив без термометра? – зробила здивований вигляд, але розуміла, що я справді хвора. Голова розривалась і горло боліло. Хлопець, мов читав мої думки наказав відкрити рота. Звичайно, він побачив, що горло червоне і не на жарт розізлився. 
– Кріс, не переймайся я зараз зателефоную батькам і вони мене заберуть.
– Не заберуть! Вони разом з Ніком підписують важливий контракт, тому ти залишаєшся в мене, – я хотіла заперечити, але він випередив. – Адо,  це не питання, це ствердження. Вони знають, що ти в мене, тимбільше на дворі гроза і під дощ ти більш не потрапиш. 
– Клас і що мені тут робити? 
– Ну ми можемо пограти в дорослі ігри, – сказавши, хлопець закусив свою губку. 
– Адамс, в тебе зараз полетить щось тяжке!
– Я жартую, ти лежи тут, а я зараз прийду.
Поки його не було я замітила, що в його спальні висять картини його батьків, мабуть, він дуже близький з ними, адже просто так ніхто не буде вішати картини на стінах по всьому будинку. Вікна в його кімнаті такі ж самі, як на першому поверсі. Вирішивши, що хочу трішки подумати, сіла напроти вікна та дивилась на дощ, який ллється без перестанку. Що я тут роблю? Чому просто не вибачилась і не пішла додому? Так, можу погодитись, що мені тут подобається, але можливо в Кріса є важливіші справи, чим я. Я вже хотіла вставати і їхати додому, але знаєте що? Це ж не я змусила себе бути поруч з їм, а він мене змусив, тому хай викручується сам! Від думок відволік стук в кімнату. Відкривши двері я завмерла на місці. Кріс стояв, тримаючи в руках тацю з їжею та трьома трояндами. 
– Ей, ти ще тут? 
– Так... – знiяковіла, але все ж взяла себе в руки. – Так, просто ніколи не могла б повірити, що такий впертий баран вміє робити такі приємні сюрпризи, – з бараном звісно перебір, але нічого. 
– Знаєш, ще так мені ніхто не дякував. Біжи в ліжко! – я швидко лягла до ліжка та подивилась, що на таці; гарячий бульйончик з хлібчиком, два великих круасани, чай та таблетки. 
– Звісно я б міг тобі замовити піцу, але мама вчила, що коли хворий, то потрібно їсти бульйон та пити гарячий чай, – підняв вказівний палець вверх, ніби говорить філософ.
– Та ні, ти все правильно зробив. Велике дякую! – незнаю чому, але мені захотілось його обійняти, що я і зробила. Він спочатку здивувався, але швидко зорієнтувався і теж сильно обійняв мене.
– Не забудь про таблетки та сироп. Доречі, щоб я тебе більше на холодній підлозі не бачив, ясно!? 
– Ой все ти бачиш, – хлопець подивився вбивчим поглядом, – та ясно, ясно! 
Коли я поїла, хлопець змусив мене пити таблетки та сироп. Тоді коли я все випила він заніс посуд на низ та приєднався до мене в ліжко. 
– Тааак, що будемо дивитися? – запитав хлопець. 
– Давай якийсь мультик! 
– Мультик був вчора, давай якийсь бойовик, – захоплено сказав Кріс.
– Ну будь-ласка, – подивилась самим хитрим поглядом та пригорнулась до його. 
– Вмієш вмовляти!
Подивились ми три мультики і навіть не замітили, що на дворі вже темно. Ми вимкнули телевізор пішли на низ повечеряли та повернулись в ліжко. Увімкнули лише дві лампи, які стояли на тумбочках та сіли один напроти одного. 
– Можна питання? 
– Так, звісно. 
– Чому по всьому домі висять картини твоїх батьків? У вас такий тісний зв'язок? 
– Довга історія, – байдуже сказав Адамс і відвів очі. 
– Я готова слухати, – поклала свою руку на його, щоб підтримати. 
– Адо, я незнаю чи можу тобі вірити, – чесно сказав він.
– Будь-ласка... Я знаю, що це тяжко, але благаю спробуй.
– Коли мені було чотирнадцять мама пішла з сім'ї. В неї, начебто з'явився новий чоловік. Я ніколи її не засуджував, тому що якщо стосунки дійшли кінця, навіщо бути разом? В дитинстві мама завжди була зі мною, вона бачила мій перший крок, чула моє перше слово, бачила як я вчився ходити та навіть в школі за мене ледь не побилась з іншими мамами, – усміхнувся. – Завжди повчала чомусь і ніколи не дозволяла здаватись. Вона ростила мене сильним та впевненим в собі чоловіком, але одного разу вона прийшла й сказала, що їде на завжди. Вона лиш хотіла свободи і щасливого життя, але перед тим як поїхати вона сказала слова, які запам'ятав на все життя, – німа пауза від якої стало не по собі. – «Синку ніколи не здавайся і йди вперед попри всі негаразди! Ми ще побачимось я тобі обіцяю. Не запитуй коли і не намагайся знайти мене! Я зателефоную в найгірший твій день і з'явлюсь в найкращий, запам'ятай це!». Я не бачив та не чув матір дев'ять років, але я вдячний Богові за те, що вона жива, хоч і далеко від мене. Я не ображаюсь на тата, що в його відразу ж з'явилась нова жінка, вона замінила мою маму і я дуже вдячний їй за це. Я знаю, що тато раз на рік телефонує їй, але я ніколи не просив її контактів і ніколи не намагався її найти. В стресових ситуаціях я не можу найти собі місця, я можу бити все, що є переді мною, кричу як навіжений, потім багато п'ю і звиновачую маму, що не телефонує мені, тоді коли обіцяла, – нервова посмішка вкрила його обличчя.
– Ейй ти зібрався сумувати? – запитала я, коли з моїх очей ллялися сльози. – Я не дозволю тобі це робити! – залізла до його під «крило» та сильно обійняла.
– Ти ж моє чудо! Не переймайся поруч з тобою я не зможу сумувати, – обережно витер моє сльози і обійняв ще міцніше. 
– Тепер в мене є до тебе питання, про що ти хотіла поговорити? 
– Я хотіла вибачитись, – відвела погляд і зрозуміла, що червонію, як підліток. 
– І все? – не довіряючи запитав хлопець та подивився хижим поглядом, облизуючи верхню губу.
– Ні, чорт забирай не все, – вп'ялась в його губи так не очікувано, що він завмер не роблячи нічого. – Мм, я думала ти здатен на більше, мачо!
Хлопець усміхнувся і не давши менi піти, схопив за талію і кинув на ліжко. Миттю опинився зверху і навис надi мною. 
– Здатен, просто не думаю, що ти готова до цього.
– Дуже вдячна вам за розуміння! Але не могли б ви мені надати одну послугу – поцілувати мене врештi-решт? – прижмуривши хитро очі подивилась на Адамса і заклала руки на його шию. 
– Це дуже делікатна послуга, але я готовий її надати вам, якщо ви так просите! – водночас посміхнулись і він накрив мої губи шаленим поцілунком. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше