Від ненависті до кохання один крок

Глава 11

– Тримай, Каріна телефонує, – кинула телефон на стіл дивлячись хлопцю в очі і побігла в кімнату. В прямому сенсі цього слова. Закривши двері, сперлась об їх і повільно спустилась вниз. Сльози повільно почали капати з моїх очей, а я похапцем їх витирала. Плакати немає сенсу потрібно забиратись звідси, якомога швидше. Накинула Крісову футболку, поверх її шкiрянку, як-небудь наділа штани і захватила свою сумку. Як тільки відкрила двері побачила перед собою злого Кріса, але мені на це байдуже, злитись повинна я, а не він. 
– Куда це ти зібралась? – склавши руки, серйозно запитав він. 
– В мене сьогодні пари якщо ти не забув, тимбільше не дуже хочу заважати тобі. В тебе ж є більш важливі справи! – натягнула на себе найбільш тупу посмішку і посміхнулась.
– Ти ревнуєш? – піднявши брову, запитав.
– З чого б це? Тобі здалось! – хотіла піти, але хлопець зхопив мене за зап'ястя і притягнув до себе з такою силою, що я вдарилась об його тверді й широкі плечі. 
– Ні, мені не здалось! Ти ревнуєш і це не питання, це факт, – невеличка пауза де мені хотілося провалитись крізь землю аби не бачити очі Кріса. – Не відводь очі! Це колега по роботі, всього лиш колега. Заспокойся будь-ласка, я не хочу бачити тебе такою зрозуміла? – я всього лиш кивнула, не маючи сил сперечатись. – Зараз сьома година ранку, які пари дитино? Йди на кухню там їжа холоне, а і ще! Переодягни футболку, а то ти її навиворіт одягнула та щей не тією стороною, – хлопець почав сміятись, а я лиш фиркнула у відповідь і пішла їсти. Поснідавши пішла до ванної, де привела себе в порядок і одягнула свої речі. Коли вийшла дивилась, як Кріс з кимось сперечається по телефону, заважати йому не хотіла, тому просто стояла під дверима ванни. І не думайте, що мені було страшно, я просто не хотіла заважати.
– Адо, ти ще довго будеш там стояти? – визирнув Кріс із кімнати й посміхнувсь. 
– Я не хотіла заважати тобі! – хлопець підійшов до мене і легенько обійняв, я лиш притулилась і вдихнула його аромат, який зносив мені дах. Адамс легенько повернув мене до себе і подививсь на мене таким проникливим поглядом, що на тілі з'явились сироти.
– Де твоя наглість і самовпевненість? Де Ада, яка мене ненавидить? – мимовільна посмішка з'явилась на моєму обличчі. Я не скажу, що я його ненавиджу, але сказати, що люблю теж не наважуюсь. Тому що я сама незнаю, як це назвати. Перед всіма я можу його зрівняти із землею, а коли ми наодинці я хочу лиш відчути його руки на своєму тілі, відчути його запах, смак його губ, хочу чути приємні слова в свою сторону. Це божевілля, я знаю. 
– Незнаю, поруч з тобою і демони стають на правильний шлях.
– Навіть так, це вже другий комплімент від тебе, який запам'ятається на все життя, – хлопець почав сміятись, а я як божевільна дивилась на його посмішку і в один момент накрила його губи поцілунком. Адамс підняв мене на руки та посадив на барну стійку, його руки охопили мою талію, а я лиш нервово видихнула. Однією рукою я обвела його шию, а другою занурилась в його густе волосся, він легенько прикусив мою губу і з моїх вуст пролунав стогін. Від почутого хлопець ще більше притиснув мене до себе і з більшою силою почав мене цілувати. Потім він забрав моє волосся з плечей і почав ніжно цілувати шию. Однією рукою гладив внутрішню сторону моєї ніжки, а другою тримав за шию й цілував її, прикушуючи шкірку. Я хотіла більшого, але згадуючи моменти із свого життя швидко зібралась і легенько відвернулась від хлопця. Він не був здивованим і роздратованим, просто сказав, що розуміє мене та поцілував мене в щічку. Так по рідному і сімейному... Сімейному!? Адо, схаменись ти з їм знайома всього декілька місяців, а вже думаєш про сім'ю. Через декілька хвилин ми вийшли з будинку, хлопець відкрив мені двері в машині, а я подивилась на його й почала сміятись. Він забув, що я на своїй. Прощались ми десь хвилин тридцять, як не більше. Кріс не хотів мене відпускати тай я теж не хотіла йти від його. Звісно він злився на себе, що не відвіз мою машину додому, але потім перестав, коли я сказала, що ми ще зустрінемось і поцілувала його. 
Пари закінчились на диво швидко й весело. Збираючи портфелі домовились з дівчатами, що підемо до кав'ярні. Тому що давненько ми не говорили про життя, тай про день народження потрібно сказати. Прийшовши до закладу замовили собі каву та по шматочку тортика. 
– Доречі Адо, що там на рахунок твого дня народження? Які плани? – запитала Анжела.
– Я ж забула вам сказати 28 грудня ми їдемо до Карпат там і відсвяткуємо разом з Новим роком. 
– Крутоо, Адоо я тебе обожнюю! – сказала Аліса і сильно обійняла мене. Вона дуже любить Карпати і буває там кожного року, але завжди літом або осінню, тому ця новина сподобалась їй найбільше.
– Легше, ще задушиш і ніякі Карпати тобі не світять, – дівчина посміхнулась і відпустила мене з обіймів. – Батьки казали, що ваші теж їдуть, але в іншу місцевість, – звернулась до дівчат. 
– Ну це не дивно, вони завжди разом. Забули чи що? – сказала й усміхнулась Марго.
– Звісно ні, вони такі милі коли знаходяться один біля одного. Ніколи не кричать, все дозволяють! Справжня ідилія, – сарказмом сказала Аліса, а ми почали сміятись. 
– Це точно! – потім я розповіла дівчатам про Кріса, звісно не все. Тому що є те, що потрібно берегти в секреті. Всі дівчата крім Анжели здивувались, а вона сказала, що й так бачила наші погляди і знала, що вони не прості. От за, що я її люблю. Вона без слів мене розуміє. Домовившись, що підемо в суботу до клубу – розійшлись. Я поїхала додому, де нікого не було. Нік на роботі з батьками, Мія ще в школі і знову я одна. Їсти не хотіла, тому просто пішла до кімнати спати. Закривши очі перед собою бачила милого Адамса, який щось бурмоче собі під ніс, а з мої уст тече слина. Це настільки безглуздо й смішно, що посмішка сама собою з'являється на лиці. 
– Адо, Адо, Адо! – метелик штурхав мене по плечі і щось бурмотів собі під ніс. Такий красивий метелик, доречі схожий на Кріса. Правда, чомусь його ніжки були малесенькі, але його накачане тіло це щось. Він щось говорив, а його тіло рухалось в різні сторони, ммм. От би й мені такого накачаного метелика... Просто посміхнулась і закрила очі, але цей метелик не збирався йти, все штурхав мене і штурхав. На мить я завмерла, відкриваю очі і бачу того самого метелика, але без крил і з нормальними ногами! Твою ж мати, Кріс особистою персоною стоїть весь такий красивий переді мною і сміється. Це точно не сон. І тут я розумію, що лежу у всій красі з відкритим ротом із якого виділяється слюна, яка повсюди. Господи, який сором! Може закрити очі і вдати, що я сплю? Та, так і зроблю. Закриваю очі, ніби нічого не зрозуміла, щось там бурмочу під ніс і обертаюсь до його спиною, щоб було правдоподібно.
– Адо, я знаю, що ти не спиш. Вставай! Постіль не витримає таких знущань, – дідько, щей регоче! Ну за що мені це?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше