Від ненависті до кохання один крок

Глава 12

– Я повернусь тільки тоді, коли ти припиниш сміятись і забудеш, що відбулось декілька хвилин тому! 
– Як таке можна забути? Мені цікаво у якій ролі я там був. Ні, чекай не говори в головній це 100%, тому що ти так дивилась на мене, що я думав ти прямо тут накинешся і зґвалтуєш мене, – щей знущається, ідіот. Різко розвертаюсь беру дві подушки і кидаю в його. Не встигаю кинути другу, як він налітає на мене та починає лоскотати. 
– Ааааа, Крістіан швидко відпусти мене! Швидкоо! – ледь вимовляю слова, сльози ллються з очей як божевільні. 
– Ну все, все! Вмовила. Скажи мені дитино, чому ти в одязі спиш? Чекала на мене? – кутиком губ посміхнувся. 
– Пфф завелика честь для тебе, зайчику. Просто дуже спати хотіла, тому й лягла в одязі. А тебе не чекала зовсім, взагалі котра година? 
– Перша ночі, – закусив губу й усміхнувсь. 
– Мстишся? – прижмурила очі й подивилась на його. 
– А що одній тобі можна мене відволікати від сну? 
– Взагаліто, так! – хлопець лиш закотив очі. 
– Збирайся, підемо погуляємо.
– Ти знущаєшся? Я хочу спатки, – награно лягаю на ліжко, але вмить Кріс мене підіймає й повторює все те саме та йде. Я з великим «задоволенням» встаю і йду вмиватись. Змила весь макіяж і байдуже, як я виглядаю без його. Зараз ніч і мене ніхто не буде бачити. Над зовнішнім виглядом теж не надто турбувалась, тому просто одягнула чорний светр, чорні штани, мартінси та темно-сіре пальто. Перед тим, як вийти зайшла до Мії в кімнату, де її не виявила. Це мені, звісно не дуже сподобалось, але шукати я її не збираюсь. Спускаюсь з другого поверху та бачу задоволене обличчя Адамса. 
– Не радій раніше часу, я просто теж хочу гуляти.
– Ну так, звісно! Всі ж нормальнi люди гуляють о першій ночі, – хлопець елегантно відкрив мені двері. Після, я подякувала та сіла всередину.
– Куди ми їдемо? 
– На моє олюблене місце. 
– Я надіюсь це не якийсь закинутий гараж, де ми будемо ремонтувати машини! – скептично подивилась на Кріса. Він почав сміятись і заперечно похитав головою. 
– Ні, але якщо хочеш я й таке можу організувати! – хлопець знову усміхнувся на всі 32, а я дивилась на його як підліток на молодого вчителя. Насправді він був дуже красивим, чорна куртка облягала його тіло, волосся красиво й обережно вкладене гелем. Невеличка щетина, яка додавала чоловічності і ця білосніжка посмішка не могла не зачаровувати. Хлопець напевно, помітив, що я дивлюсь на його, тому я швидко відвернулась в іншу сторону. Надворі йшов дрібний дощик, ми їхали дорогою, яку освічували ліхтарі. Все було так романтично. Ми з'їхали на знайому мені доріжку, де вже не було ліхтарів і весь шлях був засаджений голими деревами. Я не розумію, не може бути такого, що його місце, це те місце, де я проводжу половину свого життя. І знаєте, що? Ми зупинились за 200-300 метрів від моєї олюбленої лавки. 
– Виходь, – сказав хлопець. 
– Чекай. Ми зараз йдемо лавку, яка стоїть біля озера? – запитала я, а в його очах відразу з'явились нотки непорозуміння. Він мовчить, а це означає, що ми справді йдемо туди. 
– Так. Ти знаєш це місце? 
– Ходімо, по дорозі розповім, – ми вийшли з машини і хлопець відразу взяв мене за руку. Коли ми прийшли на місце я відразу сіла на лавку та насолоджувалась природою. Навколо панувала тиша, дрібний дощик вдарявся об водичку в озері, а легкий вітер дозволяв забутися про все. 
– Ну так ти розповісиш звідки знаєш моє місце? – його? 
– Твоє? – усміхнулась. – Схаменись Адамс, це моє місце! 
– І коли ж воно стало твоїм? 
– Тоді коли мені виповнилось 5!
– Ну гаразд, тоді це наше місце! – вигукнув хлопець і обійняв мене за плечі. 
– Звідки ти про його дізнався? 
– Коли мама покидала нас вона показала мені це місце і сказала приходити сюди, тоді коли здається, що всі та все проти тебе. 
– Твоя мама мала рацiю. Це місце робить щось неможливе. Коли приходиш сюди, відразу забуваєш про всі проблеми свого життя. Я часто сюди приходила коли сварилася з Ніком, це було доволі смішно. Я приходила й кричала, який він недоумок і чому він ще живе в нашому будинку. Хай шукає собі дівчину та йде на всі чотири сторони, – хлопець почав сміятись і казати, яка я грізна сестра. Потім я розповіла, як я Мію була б вбила, коли вона забрала мою олюблену іграшку. 
– І як вони взагалі з тобою живуть? 
– Пфф, взагаліто нормально! – я надула губи і склала руки на грудях. 
– Я щось не думаю! Ніколи б не хотів мати таку сестру як ти! – хлопець прижмурив очі та подивився на мене, чекаючи відповіді. 
– А дівчину? – випалила це на одному диханні, а потім зрозуміла, що я це сказала в голос. Розумієте? Господи, Адо, яка ж ти дурна! Ну чому ти ніколи не тримаєш свій язик за зубами!? Хлопець різко напружився і спрямував свій погляд на озеро. Між нами виникла мовчазна тиша, в цей час я хотіла просто провалитись крізь землю. 
– Незнаю. Ти дуже хороша дівчина і людина також. Але я думаю, що зараз не варто про це говорити і думати, ти ще маленька. Тобі ж навіть вісімнадцяти немає, – сказав хлопець і подивився на мене. В цей момент я хотіла опинитися вдома під ковдрою, щоб не чути того, що він сказав. Маленька? Серйозно? Це надто безглузда відповідь. А що ти думала, Адо? Що він зараз скаже, що хотів би бачити тебе в ролі своєї дівчини і що він давно відчуває щось до тебе? Це просто твої безглузді мрії, які ніколи, абсолютно ніколи не здійсняться. Потрібно викинути ці думки із своєї голови. Я йому не потрібна. Все, що я зараз хочу, то це забути цю ніч і взагалі забути все, що пов'язано з ним. 
– Відвези мене додому, будь-ласка! – це все, що я могла видавити із себе.
– Адо, вибач мене будь... – не маючи бажання слухати, що він там скаже відразу перебила. 
– Відвези. Мене. Додому. Це все, що я прошу.
– Гаразд, – через 30 хвилин ми були вдома і я відразу вибігла з машини навіть не попрощавшись. Коли я забігла в кімнату, відразу побачила Мію, яка сидить вся в сльозах. Звісно, ще цього мені не вистачало. Просто найкращий день в моєму житті. 
– Що сталось? – я відразу підбігла до неї. 
– Нічого. Можна я з тобою посплю? 
– Так звісно! Моя хороша йди сюди, – я обійняла її, а вона ще дужче розплакалась. Я не могла себе стримувати і дала волю емоціям. Байдуже, байдуже на все! 
– Я бачу в тебе теж не дуже хороша нічка видалась, – крізь сльози посміхнулась Мія. 
– О, так! Я йду до душу, а ти поки лягай.
Зайшовши в душ я відразу відчула спокій, який охопив мене. Я й досі не можу повірити в його слова. Навіщо тоді мене цілувати, говорити, що не хоче відпускати, врешті-решт спати зі мною!? Я почала вірити, що всі його слова, вони насправді щирі, але я помилилась знову. Знову, розумієте!? На сьогодні досить, потрібно викинути ці думки із своєї голови та йти спати, тому що на годиннику п'ята ранку. Але є ще одна не вирішена проблема, яка зветься – Мія.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше