Глава 16

♥

Легкі дотики ніжних рук блукали по моєму тілі, а до чортиків сексуальний аромат хлопця задурманював мій розум. Я обережно повернулась до хлопця та наткнулась на його прекрасні очі. Один рух і Кріс опинився наді мною. 
– Доброго ранку, мила!
– Доброго! – я легенько усміхнулась та поцілувала хлопця в губи. Кріс вправно підняв мої руки догори та поцілував мене в шию. Я здригнулась від його дотику. Це ніби й не вперше, коли він мене торкається, але від кожних його дій моє тіло завмирає, а серце вилітає з грудей. Він легенько кусає шию і недавши мене пискнуть від приємного болю – накриває мої губи своїми. Усміхнувшись хлопцю, поцілувала його в носик. Я почула легкий стук і не встигла я встати, як мама зайшла до кімнати. 
– Аделіно, доню! Я заходжу в кімнату, – зайшовши, до кімнати мама відкрила рот від здивування. Я б теж здивувалась, якби побачила свою доньку в ліжку з оголеним хлопцем, який навис над нею. 
– Кхм... – хлопець відкашлявся та швидко встав з ліжка. 
– Доброго ранку, Ірино Тимофіївна! – мама звісно розгубилась від такого повороту подій, але через декілька секунд зібралася з думками та все ж відповіла. 
– Доброго, Крістіане! Я прийшла сказати, що сніданок готовий і вся сім'я чекає на тебе... Тобто на вас.
– Оо, це чудово. Я голодний, як вовк. Чекайте нас за десять хвилин, – хлопець посміхався на всі 32, поки мама не вийшла з кімнати. Я ховаючись від цього сорому залізла під ковдру та важко видихнула. 
– Так ти не сховаєшся, Адо! Вставай, тому що я сніданок пропускати не збираюсь. 
– Я бачу в тебе хороший настрій, – скептично подивилась на хлопця, коли вилізла з під ковдри.
– Звісно, мене ж не кожного ранку зустрічає майбутня свекруха, – моєму здивуванні не було меж. 
– Свекруха? Спустись на землю, демоне. 
– Не можу, тільки там моє місце, – я закотила очі, а хлопець почав збиратись. Після десяти хвилин збирання ми спустилися до низу. Кріс взяв мене за руку та радісно попрямував до столу. Все так не вчасно. Відчуваю зараз буде драма. 
– Доброго ранку всім! – сказав Адамс, а тато від здивування поперхнувся їжею.
– Адамс? Оце так сюрпризи із самісінького ранечку, – із сарказмом сказав тато й подивився на мене вбивчим поглядом. Доречі, очима й поглядами я «вдалась» в татуся. 
– Звикайте, – з легкістю відповів Адамс та почав куштувати омлет. Батько ніколи не любив Адамса і завжди забороняв спілкуватись Ніколасу з ним. Тому їхні стосунки, як американські гірки. 
– Вибач, що? 
– Кажу звикайте, я в цьому домі буду з'являтись частенько, – тепер я поперхнулась, а Крістіан з хитрою посмішкою постукав мені по спині. 
– Адамс... – я бачила, що назріває конфлікт, тому швидко перебила батька.
– Тату, Кріс не це мав на увазі... Взагалі ми вже наїлись і нам час вирушати. Мамусю, дякую за сніданок, – я швиденько поцілувала маму, взяла Кріса за руку та потягнула на вулицю. 
– Що ти верзеш?
– А що я кажу? Хіба не правду? – на долю секунди я розгубилась, тому що він мав рацію. Але я не готова так швидко змінювати своє життя й відразу жити разом. Ми ж навіть не пара. – Так, Адо я теж так думаю. Я їду в компанію батька, ти зі мною? 
– Ну їдьмо, але я надіюсь самого батька там не буде? 
– Та ні, звісно. Що ж йому робити в своїй компанії,  – хлопець почав голосно сміятись, а я вдарила його по плечі та пішла до машини. Надворі все сильніше холоднішало, листя вже остаточно немає. Сирість та вогкість «осідлала» все місто. Скоро моє день народження, Карпати чекають на нас.
– Ми приїхали, – хлопець відкрив двері та подав руку. 
– Дякую, ну що пішли? 
– Ходімо. 
Велике приміщення зустріло нас привітно. Персонал одягнений виключно в чорний або білий кольори. Всі жінки та дівчата одягнені в облягаючі чорні сукні за коліна. Чоловіки в білих сорочках та чорних краватках. 
– Тато обожнює чорний та білий, тому весь персонал одягнений виключно в ці кольори, – всі дівчата виглядали дуже красиво та привабливо. Я навіть засоромилась, тому моє чорне велике худі та сірі штани взагалі не вписуються в їхній стиль.
– Синку, привіт! Як ми давно не бачились, – високий та досить привабливий на свій вік чоловік, обіймав Кріса, – так ти не один. Знайом мене з цією прекрасною дівчиною. 
– Тату – це Ланджер Аделіна, ти повинен її знати. Адо – це Костянтин Миколайович. 
– Аа, то ти дочка Сашка. Приємно познайомитись, – чоловік обережно поцілував мою руку, а мене аж в жар кинуло. Я вам кажу була б я старшою я б... упс, щось не туди. – Пам'ятаю тебе ще маленькою бешкетницею, а зараз ось яка вже доросла та красива дівчина. 
– Дякую! Час біжить не помітно, – я теж ласкаво йому посміхнулась. Чоловік запросив нас до кабінету, де ми спокійно випили кави та поговорили про майбутні плани. До батька Кріса зателефонувала його теперішня дружина і попросила щоб ми її дочекались. 
– Привіт всім! Синку як же ж ти виріс, – жінка років сорока підійшла до Адамса та почала його обнімати.
– Мамо ми не бачились всього тиждень, – хлопець закотив очі, а я посміхнулась, дивлячись на їхні теплі стосунки. Хоч вони й не рідні, але їхні стосунки неймовірно теплі та рідні.
– Ну і що? Ти ж знаєш як я сумую за тобою, – жінка відсторонилась від хлопця та підійшла до Костянтина Миколайовича. – Коханий привіт! – ніжно обійняла, а потім сказала нас знайомити. 
– Мамо – це Аделіна. Аделіно – це Вероніка Юріївна.
– Дуже приємно з тобою познайомитись, Аделіночко, – жінка приємно посміхнулась та потиснула мою руку. 
– Мені також! – ми ще трішки поговорили, посміялись, а потім попрощались та вийшли з будівлі. 
– Це було найкраще знайомство з батьками, я думала буде складніше, – хлопець посміхнувсь. 
– Мені теж не віриться, що все пройшло так добре. 
– Кріс, я мушу їхати додому. Потрібно поговорити з батьками про всю цю ситуацію та помиритись з татом. 
– Гаразд, я підкину тебе, – Адамс тепло посміхнувсь й поцілував мене в щічку.
– Доречі, ледве не забула! 30 грудня в мене день народження, тому я тебе запрошую.
– Я вже думав, що ти не будеш мене запрошувати. Мені казали батьки, тому не переймайся я буду.
Хлопець відвіз мене додому, а сам поїхав по справах. Насправді, я дуже боялась заходити до будинку, але потрібно розставити всі крапки над «і». Ми ж сім'я і повинні завжди бути разом. Я зайшла до будинку і побачила брата, який сидів на кухні. 
– Привіт, – тихенько сказала я, – як ти? 
– Привіт, Адо! А як ти думаєш, як я? – сказав брат і спрямував свій погляд на мене. Я бачила в його очах розчарування і розуміла, що цим розчаруванням стала я. 
– Нік, я... – брат не дав договорити.
– Що ти, Адо? Скажи мені, чому я останній дізнаюсь про твої стосунки з Крісом? Чому я чую від батька скарги на твою поведінку? Що за цирк відбувався цього ранку? І чому тебе мама застала в ліжку з голим Адамсом? – брат говорив це все тихо, але я бачила який він розлючений. Я незнала, що йому відповісти... Правда. 
– Мовчиш? Мовчи. Але знай тепер в тебе немає брата, – сказав Нік і кинувши зневажливий погляд, вийшов з будинку. Адо, тримайся я тебе прошу. Тримайся. Ніяких сліз. Все буде добре. Йди до батька та вибачся. Я безсило піднялась на другий поверх і зайшла до батькового кабінету. 
– Тату!  
– Я слухаю тебе, Адо! – байдуже сказав батько, недивлячись на мене. 
– Тату, вибач будь-ласка. Я розумію, що говорила не правильні речі, але я прошу тебе вибач. Будь-ласка. Я лиш одне прошу тебе, – я незнаю, що зі мною сталось. Але вмить я опинилась на підлозі і почала сильно задихатися й давитися власними слізьми. Тато за секунду опинився біля мене. 
– Доню, доню я вибачаю тобі. Сонце моє тихо тихо, все добре. 
– Тату... 
– Моя ріднесенька не плач, – тато обійняв мене й почав заспокоювати. Я начебто, прийшла в себе і тато без жодних слів підняв мене на руки та заніс до кімнати. Вклавши мене в ліжко, сів поруч. 
– Доню, вибач мені. Я розумію, що поводжусь, як дитина, але по інакшому не можу. Я не можу звикнути, що ти вже така доросла. Через декілька тижнів тобі 18, а я просто не вірю в це. Ви так швидко дорослішаєте, що мені стає страшно. Я хочу бачити вас маленькими й безтурботними дітьми, які радіють на кожному кроці. Але так вже не буде, на вас чекає життя сповнене проблемами й нещастям. Звісно, у вас будуть діти й кохана людина поруч, але щоб вони були потрібно прикласти чимало зусиль, – батько перевів погляд на мене. – Доню я хочу, щоб ти знала – ти завжди можеш покластися на нас з мамою. Я не хочу, щоб ти покидала наш будинок відразу після дня народження. Хочу ще трішки побути з тобою. Ти знаєш, що я люблю вас всіх однаково, але ти єдина татова дочка. Твій характер, зовнішність, погляд на життя це все моє. Ти не боїшся сказати правду і за це я тебе ціную. Я люблю тебе доню! – в батька покотилася перша сльоза і я не втрималась й заплакала. Тато обійняв мене сильно-сильно, а потім сказав відпочивати. Ця людина найкраща у світі і я дякую Богу, що він мій тато.