Від ненависті до кохання один крок

Глава 19

– Мені здається, що твоїй сестричці потрібно додому, – заявив Марк.
– Мія, йди. 
– Але ж...
– Йди! – крикнула я. Сестра фиркнула й вийшла із залу. Залишатись з ним наодинці страшно, хотілося просто встати й піти, але бажання дізнатися правду – зупиняло мене. 
– Я слухаю, – склала руки на грудях та уважно подивилась на його зухвале личко.
– Ммм, яка ти смілива стала. Не боїшся наслідків? 
– Життя навчило не боятись придурків, тому що вони будь-якою ціною заплатять за свої вчинки! – посміхнулась найфальшивішою посмішкою та зробила не винні оченята. 
– Знаєш, такою ти мені більше подобаєшся. Не боїшся сказати правду, впевнено дивишся в очі... 
– Мені набридло тебе боятись! Я хочу нормально жити, без страху за своє майбутнє, – я не хотіла кричати, але ці слова просто вирвались з моїх вуст. 
– Слухай, я прийшов з миром, тому не починай будь-ласка!
– З миром!? Ти взагалі ненормальний!? 
– Якщо ти зараз не закриєш свій рот, я тобі його сам закрию, – Марк не на жарт розізлився, тому я послухалась його і припинила кричати. 
– Молодець, тепер послухай правду. Так, я тебе зґвалтував і це правда, яку я всім серцем ненавиджу. Я й досі незнаю навіщо повівся на це. Я був кумиром всіх дівчат школи й свій статус я не хотів втрачати із-за якогось тупого завдання, яке я не зміг би виконати. Всі люди мають право на помилку і я в тому числі. Мені дійсно прикро за те, що сталось. Після того я зрозумів, що ти дійсно мене кохала, але виправити я нічого не міг. Твій брат заборонив мені наближатися до тебе. Ще він розповів батькам все, що сталось того вечора. Ти знаєш, що вони в мене занадто сурові. Тому вони прийняли рішення відправити мене на рік в колонію для неповнолітніх. Звісно, вони подбали про те, щоб цього ніхто не знав. Коли журналісти запитували про мене, вони говорили, що я переїхав в іншу країну до бабусі. Ніби, там більше можливостей. Коли я вийшов з в'язниці батьки навіть не приїхали забирати мене, тоді я звернувся до твого брата. Спочатку він мене ще раз побив, але потім допоміг з квартирою. Не вважай його зрадником, тому що він абсолютно не такий. Я хотів з ним потоваришувати, але він в декількох словах пояснив хто я і де моє місце. Тоді моє бажання бути друзями – зникло. Я й досі не розумію чому він тоді мені допоміг... 
– Це дійсно прикро, але ти сам винен в тому, що сталось. Через декілька днів моє день народження. Як це безглуздо не звучало б, але для мене це нове життя. І в новому житті я не хочу бачити зла, зради, сліз, горя, людей які в мене не вірять. Звісно, я ніколи не пробачу того, що ти зробив, але зла тримати на тебе не буду. Я надіюсь, що твоє життя складеться якнайкраще і ти порозумієшся з батьками. 
– Твій брат правду говорив... Ти дівчина, яка ніколи не здається й зможе пробачити людям все, якщо вони того заслуговують, – Марк встав зі стільчика. – Я надіюсь, що ти відкриєшся тій людині, яка тебе дійсно покохає. Знай я шкодую про те, що зробив. Будь коханою й вибач за розбите серце. Прощавай... 
Хлопець вийшов із залу, залишивши мене саму. Вважайте мене не правою, але ця людина заслуговує щастя. Я вдячна йому, що розповів все так, як воно було. Завдяки тому я стала сильнішою і нарешті викинула цей камінь з душі. Я змогла... Сумні й водночас радісні сльози покотились з моїх очей, та я похапцем їх витерла. З гордо піднятою головою вийшла із залу, де мене чекав водій. Зайшовши до будинку, тихенько пішла до своєї кімнати. 
– Аааааа, о Господи! – крикнула в пориві страху. 
– Можна просто Кріс, – хлопець загадково посміхнувся.
– Ти ненормальний!!! Що ти тут робиш!?
– Це моя кімната, забула? – я лиш закотила очі. Відвернувши погляд я побачила те, що явно не очікувала тут бачити. Свічки, кульки, шампанське, фрукти, троянди...
– Кріс, це все для мене? 
– Так, нам варто серйозно поговорити. 
Адамс відкрив шампанське та розлив по келихах. Сівши на ліжко, хлопець уважно подививсь мені в очі. Від його погляду та зухвалої посмішки щічки заливаються червоним кольором. Ніби знаю його не один день, а червонію як студентка перед викладачем.
– Адо, я не вмію говорити гарних слів, але вмію говорити від душі. Я ніколи не почувався так добре біля дівчат, тому що не підпускав їх до себе, але коли з'явилась ти – змінилось все. Мені хотілось бачити твої щасливі очі, чути щасливий сміх, відчувати твій проникливий погляд на своїх губах. Піклуватись про тебе та ніколи не відпускати. Тоді я зрозумів, що таке закохуватись не на жарт. Так, є одна велика проблема через яку я не міг бачитись з тобою, але якщо ти мені будеш вірити, ми впораємось з нею. Адо, я хочу прокидатися з тобою кожного ранку і приносити тобі каву в ліжко, хочу оберігати від всього поганого й турбуватись коли ти захворієш, – нахилив голову на бік. – Я лиш хочу, щоб ти теж цього хотіла. Аделіно, ти хочеш цього? 
– Так... 
– Адо, я тебе кохаю. 
Я кинулась в обійми Крісу і почала ридати в його на грудях. Так добре... Тепер я знаю, що мене можуть кохати. Тепер я вірю в кохання, вірю...
– Я теж тебе кохаю... 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше