Глава 21

♥

Я втікала не бажаючи чути марних виправдань. Не бажаючи бачити очі, які тепер ненавиджу всією душею. Бездушні люди бачать в мені лише робота, який немає почуттів, але це ж не так... Я теж людина і я маю право на кохану людину поруч... Немає ні сліз, ні емоцій лише істеричний сміх, який викликає страх в людей. Що за несправедливий світ?
– Адо, зупинись! – хлопець силою повертає мене, тримаючись за моє зап'ястя й змушує дивитися в до болю рідні очі. – Вислухай мене, будь ласка... Я не хотів, щоб так сталось... Це помилка про яку я шкодую, але в мене не було вибору, – силоміць забираю свою руку й дивлюсь в зрадницькі очі хлопця. Як я могла знову помилитися? Як?
– Кріс, я не хочу тебе ні бачити, ні чути, ні знати. I тут є лише одна помилка, ім'я якої – Крістіан Адамс! Я повірила тобі, а ти зламав мене. Принизив мою честь і віру. Ти обіцяв, що будеш зі мною завжди, завжди Адамс!!! Обіцяв мені... – маленька й зрадницька сльоза покотилась по моїй щоці. Кріс обережно торкнувся мого обличчя й витер вологу, яка залишилась.
– Адо, повір мені, будь ласка...
– Не торкайся мене, – відштовхнула його руку. – Ти використав мене, мов іграшку, Кріс. Як мені з цим жити? Як? Невже ти думаєш, що після цього я тобі повірю? Зрозумій, я не хочу бути твоєю забаганкою, коли тобі сумно, – розвела руками. – Чому ви всі використовуєте мене? Чому ти клянешся в коханні, а потім я дізнаюсь, що ти одружений? Чому? – у відповідь я почула тишу. Тишу, яка вбиває мене.
– Мовчиш? – гірко посміхнулась, дивлячись хлопцю в очі. – Гаразд, я запам'ятаю це мовчання назавжди. Бувай, Крістіан Адамс! – посміхнулась йому востаннє та пішла геть. Сльози навернулись на очі й почалось найгірше.
Я кричала мов навіжена, люди бачачи мій стан обходили мене стороною. Власний крик різав мої вуха, але я не могла перестати. Захлинаючись власними слізьми, впала на холодний асфальт.
– Ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу!!! Я ненавиджу його... – я кричала, кричала не маючи голосу й сил. Захлинаючись слізьми падала й вставала, падала й вставала. В пориві власних емоцій била асфальт руками, уявляючи його лице. Кісточки хрустіли від болю, але мені було байдуже на майбутні переломи. Кров не переставала текти з моїх рук, як сльози не переставали литись з моїх очей. – Господи, за що!? Невже не вистачило? Невже мало? Я ненавиджу цей день, ненавиджу свій день народження! Це якесь прокляття, це якесь прокляття... – без жодних сил, впала на холодний цемент. Охопила руками своє тіло й благала Бога викреслити цей день з мого життя.
– Аделіно! – брат підбіг до мене і відразу сів навколішки. Він дивився очима сповненими переживань. Знову цей день, знову цей час, знову ці бентежні очі. – Сестричко, що з тобою? Що з твоїми руками?
– Я не хочу жити...
– Адо, не смій такого говорити! Не смій, чуєш мене? – в очах брата був біль, біль який поєднує нас. Він розумів мене, як ніхто інший і за це я йому щиро вдячна.
– Нік, я немов лечу в прірву своїх страхів, які марять бажанням забрати мене в полон. Ти уявляєш, я знову повірила... Знову піддалась зраднику, місією якого було знищити мою віру в найкраще майбутнє. Що буде далі? Як мені жити, брате? – перевела свій погляд на брата, який в цей час стирав залишки крові з моїх рук.
На його очах було видно вологу. Брат без зайвих слів обійняв мене, даруючи турботу й віру в краще, але краще не буде. Ніколи.
Крістіан.
Кажуть алкоголь виліковує. Тупий міф, який пропагандують ідіоти. Вже третя випита пляшка коньяку і нічого. Абсолютно нічого. Біль не вщухає, рани не загоюються. Хтось постукав мені по плечі і я автоматично обернувся.
– Це тобі за Аду, покидьок, – сильний удар в лице змусив мене прийти в себе. – Це за брехню, – ще один удар, – а це щоб отверезів!!!
– Та досить! Я що тобі груша? – хлопець проігнорувавши моє запитання, продовжив кричати:
– Ти розумієш, що ти накоїв!? Розумієш, що вона більше не повернеться до нормального життя!? Розумієш!?
– Я без тебе це знаю!
– Скажи мені одне: навіщо будувати стосунки з Адою, якщо в тебе є Каріна!? Я тобі казав, що нічого не вийде? Казав?
– Ти знаєш, що я не винний...
– Не винний!? Ти не винний в тому, що трахаєш одну, хоча знаєш, що в тебе є інша!? Зовсім дах поїхав? Ти знаєш, що сталось в цей день три роки тому, знаєш!? – хлопець підійшов до мене впритул і різко взяв за комір сорочки. – Її зґвалтували! Довгих три роки вона страждала, тому що кохала. Вона мала намір почати нове життя, а тепер що? Тепер вона повернеться в ті часи, де її життя було під загрозою кожен день! І в цьому винен ти, сука! – хлопець відштовхнув мене і на останок сказав. – Можеш забути про мене й мою сім'ю. І якщо з моєю сестрою щось станеться, тобі не жити.
Хлопець швидким кроком покинув приміщення, а я в стані шоку допив весь вміст коньяку, що був в пляшці. Що означає, – «Аду зґвалтували три роки тому»? Чому я цього не знав? Ми ще й переспали...
– Сука, – емоції брали верх наді мною. Одним легким рухом зніс все, що було на барній стійці, – що я накоїв!? – бармен почав до мене кричати, а я без галасу й шуму, просто «заїхав» кулаком йому в лице. Почалася бійка.
– Тихо, Адамс, тихо! – де не взявся, з'явився Сашко і відтягнув мене за шкірку.
– Я... Ада... Я втратив її... Ти розумієш, що я накоїв!?
– Розумію, але нічого не виправиш. Вона не хоче тебе бачити. Ти зруйнував її життя, тому будь добрим – не зруйнуй своє...