Від початку

5

3323 рік від створення дванадцятої Петлі

1330 рік літочислення Ілланелли

 

Мертві землі

 

Вже багато років ця місцевість в світі Ілланелли іменувалася Мертвими землями. І не тільки тому, що тут давно вже не було живності властивої для кожного лісу. У цих місцях жили тільки худі вовки схожі на тіні. Вони безцільно тинялися серед мертвих скелетів дерев, ніби не розуміючи хто вони, не знаходячи собі притулку.

Мертві землі були немов величезна прірва, що пожирає все живе.

Вони більше не випускали зі свого мертвого захвату...

Тільки білий місяць, іменований в цьому світі як Лумір, був свідком того, що відбувалося в мертвому лісі.

В якусь мить небо стало червоним, немов хтось розлив криваві фарби.

Місяць злякано сховався за хмару, коли далеко на небі з'явилися широка заграва. Величезна іскриста куля наближалася до Мертвих земель, залишаючи після себе кривавий шлейф.

Коса блискавка глибоко увійшла в землю, залишаючи після себе чорний слід в траві.

Якусь мить самотня іскорка намагалася переродитися в вогняний язик і переметнутися величезним пожарищем на сусідні стебла сухостою, але була зупинена безвольною рукою чоловіка.

Далекий гуркіт грому розірвав вечірнє небо на шматки, сповіщаючи про те, що портал вже закрився, прихопивши з собою і залишкову магію. Маг, що впав в траву, полегшено зітхнув і дозволив своїй свідомості поплисти в темряву, залишивши думки про те, куди він потрапив на потім.

 

***

- Пане! Ви повинні це побачити! - дзвінкий голос порушив німу тишу Мертвих земель.

- Що там сталося-то?

Густий сухий чагарник виплюнув зі своїх надр розкудланого чоловіка. Він довго бубонів собі під ніс лайки, намагаючись очистити своє волосся і бороду від дрібних сучків і сухого листя.

- Ти чому кричиш-то? - нарешті запитав він, дістаючи із-за ворітника шматочок кори. - І варто було ось так, проти ночі, йти-то в Мертві землі?

- Варто було, пане керуючий. - Хлопчисько років дванадцяти пританцьовував на місці від нетерпіння. - Дуже варто було.

- Мабуть, знову дурість яку вчинив-то? - бубонів керуючий, перевалюючись через величезне дерево. - Тобі мати хіба не розповідала-то, що небезпечно гуляти-то територією Мертвих земель? Смерть тут на кожному кроці. Не боїшся-то?

- Так не бачив я її тут, пане керуючий. Тільки птаха якась літала на пугача схожа. Вона була наче мертва та вже відлетіла геть.

- А з птахом тобі потрібно-то було акуратним бути. Що як вона служить-то Темному лорду? Вистежить-то тебе, що тоді робити-то будеш?

- Вона мене не бачила. - ображено заперечив хлопчик. - Я встиг сховатися.

- Так навіщо ти такий крик вчинив-то, якщо нічого немає?

- Так-то в звичайні дні нікого немає...

- Ясно, що нікого немає - місця-то Мертві. - нетерпляче перебив керуючий.

- Може і Мертві, - заперечив хлопчик. - А сьогодні ввечері я побачив, як по небу людина летіла на грозовій хмарі.

 - Ти що за дурницю таку-то говориш-то? - керуючий зупинився, намагаючись відновити дихання від недавньої пробіжки. – Знаєш-то, що я роблю з брехлями?

- Та не брешу я! Він тут недалеко впав! Я сам бачив. - Уже тихіше додав хлопчисько, але все-таки відійшов на безпечні кілька кроків, побоюючись важкого ляпаса.

- Ну і де ж він-то?

- Он!

Керуючий подивився у вказаному напрямку і почав повільно бліднути.

Дійсно, хлопчик не збрехав - в траві лежав дивно одягнений чоловік. Керуючий не міг визначити по його одягу, до якого з Родів той належить. А якщо це мага занесло в Мертві землі - проблем не уникнути.

- Малий, а підійди до мене.  - Керуючий махнув рукою, закликаючи хлопчика до себе. - Ти комусь ще знахідку свою показував-то?

- Ні...

Хлопчик злякано подивився в бліде обличчя керуючого, намагаючись зрозуміти, що ж його так налякало.

- Це добре. Це ти правильно зробив-то. Тоді давай-то бігом в поселення. - Керуючий глибоко зітхнув і раптово заспокоївся. - Знайди мого помічника і скажи-то, що я велів прислати-то на допомогу чотирьох молодців з варти з носилками. Зрозумів-то?

- Так...

- І знайди-то Знаючу. Нехай чекає біля мого будинку нашого повернення. Зрозумів-то?

- Так. - Хлопчик з підозрою і якоюсь часткою образи подивився на керуючого. - Пане керуючий, я зробив щось не так?

- Ні, ти молодець. Зробив-то все правильно. Тепер миттю в поселення. І зроби все, як я велів. Впораєшся-то?

- Так. А хто ця людина?

- Ти дізнаєшся-то пізніше.

- Але...

- Миттю в поселення!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше